Онлайн мандрівка:

«Архітектурні перлини України»

    Пропонуємо вашій увазі онлайн мандрівку: «Архітектурні перлини України», яку було проведено в бібліотеці с. Небилів для юних користувачів.             

    Архітектура-цікава і непізнана сторінка нашої культури, розкриваймо і черпаймо натхнення для естетичної насолоди і збагачення внутрішнього світу. Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найстарші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря -з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII-VII ст. до н.е.

    А почнемо ми нашу мандрівку з нашої славної столиці міста Києва.

Собор святої Софії

 Собор святої Софії - пам'ятка архітектури і монументального живопису XI-XVIII ст., одна з         небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. 1934 р. територія Софійського монастиря оголошена Державним історико - архітектурним  заповідником. У 1990 році ансамбль Софійського монастиря занесено до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

     УСофійському собор у Києві зберігається найбільша колекція ікон  Острозької майстерні іконопису XVIII століття.

Андріївська церква

  Андріївська церква у Києві барокова церква Св. Андрія у Києві. Збудована в 1744–1767 роках (за іншими даними 1749–1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. На Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви.

Михайлівський Золотоверхий собор

 Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва. Споруджений у 1108–1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору

Золоті ворота в Києві                               

 Золоті ворота в Києві - одна з небагатьох    пам'яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу. «Город   Ярослава» оточували високі земляні вали   загальною довжиною 3,5 кілометра. Золоті   ворота були головним в'їздом до Києва.   Цей дивовижний витвір давньоруських  зодчих - могутня бойова вежа, що завершувалася церквою Благовіщення, - викликав захоплення сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Час не зберіг пам'ятку. 

 Будинок Корнякта у Львові

 Палац - пам'ятка ренесансної архітектури - споруджений 1580 р. на замовлення купця Костянтина Корнякта. Його було зведено на площі Ринок у Львові. Фасад має шість вікон - такий привілей спеціальним декретом дозволив король Стефан Баторій. Авторами палацу були італійські архітектури Петро Барбон та Павло Римлянин.                                                              

Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях

 Резиденція митрополитів Буковини (за раз: будівля університету) - це архітектурна перлина Чернівців і вершина творчості відомого чеського архітектора і вченого Йозефа Главки. Резиденція являє собою врівноважену групу з трьох головних будівель навколо красивої внутрішньої площі. У центрі розташована резиденція митрополита з капличкою. По боках - семінарія та будинок для приїжджих. Ансамбль органічно  доповнено церквою, а його куполи й башти посилюють ефект духовної вищості. 

Воронцовський палац (Одеса)

 Воронцовський палац (Одеса) Споруджене за проектом архітектора Ф. К. Боффо в 1827 році в стилі ампір, будівля на  десятиліття викликала хвилі захоплень публіки. Побудований  палац на самому краю приморського пагорба, у місці, де колись була розміщена турецька фортеця Хаджибей, а задовго до неї - грецький античний поліс.

    Все це – визначні пам’ятки української культури. Їх історія складна і багатостраждальна. Чимало вони побачили на своєму віці, але їм вдалося дійти до нас і свідчити про те вміння, якими володіли колишні зодчі нашої держави. Окрім архітектурних цікавинок, вони багаті на історичні події, але головне, що притаманне їм усім – це наявність яскравої індивідуалістичної риси, яка була характерна усім релігійним будовам українських земель. Це свідчить про своєрідність і самобутність української культури, творчого пошуку. 

 Історичний екскурс

Україно, твоя доля – єдність, злагода і воля.

    Щороку 22 січня українці всього світу відзначають День Соборності та Свободи України, вшановуючи світлу пам’ять про українських патріотів, що протягом віків боролися за свободу та соборність Української держави.

    22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно - Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

    Цей день став символом українського державотворення. Однак тоді об’єднання України відбулося суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акта злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехословаччина - Закарпаття.

    Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехословаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

    Проявом єдності та волі українського народу до свободи став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, коли мільйони українців від Києва до Львова узялися за руки, відзначаючи День Соборності.

    Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. 

    Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

           Історичний портрет:

      «Дівчина з легенди»

(До 400- річчя від дня народження Марусі Чурай)

    Саме так – дівчина - легенда - називають історики й літератори полтавчанку Марусю Чурай, яка фактично створила першу українську жіночу й романтичну лірику. В її житті художні образи тісно переплетені з реальними фактами. Навіть дата її народження не є точною - близько 1625 року, у часи Хмельниччини. Тому кожне нове покоління, читаючи про народну співачку, лише здогадується, що ж правда, а що ні…

    За переказами народилася Маруся в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая та його дружини Горпини близько 1625 року. Вона мала гарний голос, майстерно співала пісні, які невимушено складала з різних приводів, і часто навіть у побутовій розмові могла заримувати думки.

    Маруся Чурай  є авторкою та виконавицею більше 20 українських пісень: «Сидить голуб на березі», «Котилися вози з гори», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші, написані на основі власного життя. Послухавши не одну тужливу пісню, розумієш: жінкою поетеса була унікальною - сильною, творчо потужною, самостійною. 

    Найвідоміші пісні «Віють вітри», «Зелений барвіночку», «Ой не ходи, Грицю», «За світ встали козаченьки», «На городі верба рясна» - звучать і сьогодні в обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.

Ця дівчина не просто так Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

     В її піснях вся Україна - країна смутку і краси, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові і чорної зради та довгої, вікової героїчної боротьби. Тому не дивно, що образ, та доля дівчини знайшли відображення в творчості митців різних поколінь, ставши однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини.

     Трагічна тема зрадливого кохання знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай»). Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай».

    Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити в повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького (екранізований режисером Ростиславом Синько у 1978 році).

    Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією, а пісня «Я козачка твоя» у виконанні Раїси Кириченко стала однією із сторінок життєпису дівчини – легенди.

    Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафіксовано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Шаховського «Маруся - малоросійська Сафо». На сьогодні такого документу ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі,мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона - співець і громадянин - тривожить сьогодні нас, у XXІ столітті.

 ЛІТЕРАТУРНЕ ДОСЬЄ

«БОГОМ ДАНИЙ ТАЛАНТ»

Ми знаєм, що нині стоїть на кону.

Про що наша клятва й молитва…

Не ми починали цю вашу війну,

Та мусим ставати до битви…

    Богдан Томенчук добре знаний на Прикарпатті і як громадський діяч, і як поет.

    Народився він 16 січня 1955 року в селі Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. Закінчив фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1972-1976 рр.).

    1976-1977 рр. - учитель математики Пістинської середньої школи Косівського району, 1977-1989 рр. - учитель математики, організатор позакласної, позашкільної роботи Воронської середньої школи Коломийського району.

    1989-1990 рр. - директор Ценявської неповної середньої школи.

    1990-1994 рр. - начальник управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, облдержадміністрації;

    1994-1998 рр. - завідувач відділу освіти Коломийської райдержадміністрації. Працював заступником голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

    На сьогодні Богдан Томенчук добре відомий як директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти. У вільний від роботи час автор невтомно віршує, дивуючи своїх читачів яскравими та чуттєвими поезіями.

    Освітянська та літературна праця Богдана Михайловича Томенчука відзначена багатьма нагородами. Зокрема:

1. Орден «За заслуги» 3ст. (19 січня 2002 року);

2. Значок «Відмінник народної освіти України» (23 жовтня 1991 року);

3. Медаль «За працю і звитягу»( 01 жовтня 2008 року);

4. Почесна грамота Верховної Ради України 22.04.2015 року);

5. Відзнака Президента України ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19.08 2016 року).

    Він є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, імені В.Чорновола, імені Івана Франка, імені Пантелеймона Куліша та інших вагомих відзнак. Творчі вечори Б.Томенчука неодмінно збирали і збирають повні зали зацікавлених. Багато текстів стали піснями. 

    2021 року нагороджений обласною премією ім. В. Стефаника у номінації «Поезія» за книгу «Переступний день».

 Фотовернісаж: 

«Фотографія з улюбленою книгою»

    Протягом року в бібліотеці с. Небилів проходив  фотовернісаж: «Фотографія з улюбленою книгою»

    Які книги не залишили нас байдужими? Книжок на світі незліченна кількість, навіть у нашій бібліотеці їх дуже багато. Читати, не перечитати! Хтось полюбляє закручені детективи, трилери, хтось психологічні романи, історичні романи, хтось вічну класику, а хтось неймовірні романи про кохання чи розповіді про життя. Діти ж надають перевагу карколомним пригодам, детективам, та фантастиці. Для малюків книги з казковими історіями - це цілий світ, де їм чарівно всміхаються казкові принцеси, грізно позирають велетні, махають руками прибульці, з цікавістю поглядають дивовижні створіння, де панує магія, чари, щира дружба та доброта.

    І ось ми запропонували своїм читачам сфотографуватися з своєю улюбленою книгою. Ці  дні були особливими, бо ж кожен читач з любов’ю та радістю згадував свою першу книгу, чи першу улюблену книгу, чи другу улюблену книгу, а чи десяту найулюбленішу книгу. Улюблена книга - та, до якої звертаєшся, коли радісно, сумно, страшно і незрозуміло. Вона допомагає подолати складні ситуації, відкрити шлях до змін та просто помріяти.

Отож, вкрай необхідно читати, і читати настільки цікаве, щоб зрозуміти - читання - щонайкраща розвага на світі. Дуже вірно сказав хтось, що книга ніколи не зрадить і не залишить тебе. Книга - це і мудрий учитель, і щирий друг. У книгах ми знаходимо відповіді на багато питань, що хвилюють нас у житті. Ще багато красивих і високих слів можна сказати про книги і їхню роль у житті людини.

    Протягом року у бібліотеці наші відвідувачі, великі та маленькі читачі, охоче згадували свої улюблені особливі книги.

    Ось яка неочікувана, розмаїта і напрочуд цікава фотосесія у нас вийшла.

 Година застереження

« Шкідливі звички: міражі і дійсність»

    1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

    День започатковано у 1988 році, він покликаний підвищити поінформованість щодо ВІЛ/СНІДу та привернути увагу суспільства до порушень прав і свобод людини, які мають ВІЛ-статус.

    Україна залишається регіоном із високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції. Вона знаходиться на другому місці у Східній Європі за кількістю людей, які живуть з ВІЛ.

    Щодня діагноз «ВІЛ» отримують майже 60 українців та помирає від СНІДу 7 людей.

    ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Він вражає і поступово знищує клітини імунної системи людини, які захищають організм від інфекцій. ВІЛ призводить до розвитку СНІДу впродовж 8-10 років.

При належному лікуванні цей процес може бути значно довшим.

    СНІД - синдром набутого імунодефіциту. Від моменту зараження ВІЛ до вираження симптомів СНІДу може минути понад 10 років. Виявити інфікування може лише спеціальний аналіз крові на ВІЛ. При негативному статусі слід пам’ятати  про «період вікна» — час із моменту інфікування до можливості виявити вірус становить 3-6 місяців. Тому лікарі рекомендують зробити повторний аналіз через 3 і 6 місяців після можливого зараження.

    Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів може бути як коротким – 4-5 тижнів, так і дуже довгим – декілька років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи людини.

Вірус передається:

• статевим шляхом (при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою);

• парентеральним шляхом (через кров, насамперед, через спільні шприци та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин; через забруднений, нестерильний медичний інструмент);

• від ВІЛ-інфікованої матері до дитини (під час вагітності, пологів чи годування грудним молоком).

ВІЛ-інфекція не передається:

• через рукостискання;

• обійми;

• кашель або чхання;

• при використанні загального телефону;

• при відвідинах хворого в лікарні;

• через укуси комах;

• при користуванні загальним туалетом;

• через їжу і посуд при сумісному помешканні;

• при купанні в басейні, лазні або ванні;

• через білизну і одяг.

Що робити, щоб уникнути інфікування ВІЛ-інфекцією:

• уникати випадкових статевих зв'язків;

• утримуватись від вживання наркотичних речовин якщо людина є споживачем ін’єкційних наркотиків;

• не користуватися спільними засобами гігієни (леза, щітки, манікюрні набори тощо);

• для нанесення татуювання та манікюру мати індивідуальний або одноразовий інструментарій;

• вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якомога раніше звернуться в жіночу консультацію для проведення профілактичного лікування;

• для ВІЛ-позитивної матері, щоб запобігти інфікуванню дитини, необхідно відмовитись від грудного вигодовування.

    Важливо розуміти, що сьогодні ВІЛ — це не вирок: люди з вірусом імунодефіциту можуть вести звичайне життя, працювати, народжувати, подорожувати за умови своєчасного вживання ліків. Разом з тим суспільство має з особливою підтримкою та толерантністю ставитися до ВІЛ-позитивних людей, аби вони не почувалися самотніми в боротьбі з недугою.

 Година – реквієм: 

«Скорботна свічка пам’яті святої»

       Я несу в своїх долонях свічку,

         Свічку пам’яті про втрачених людей,

         Про жадані колоски пшениці   

        Які з страхом притискали до грудей.

        Хай горить вона і не згасає,

       Свічка болю, як гірка сльоза,

      Знов минуле в вічність промовляє,

       Голос правди лине в небеса...                

    У бібліотеці села Небилів проведено годину-реквієм «Скорботна свічка пам'яті святої» (до Дня пам’яті жертв голодомору.)

     Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей. Радянський уряд вперто заперечував і замовчував факти про голодомор в Україні. Пам’ятаймо: у Голодомор помирало: щодня -25 тисяч чоловік, щогодини - 1 тисяча чоловік, щохвилини – 17 чоловік. 

    Дітям стали зрозумілі такі нові політичні і історичні терміни, як геноцид, конфіскація, директива, куркуль, радгосп та інші. Катастрофу нації під час Голодомору відобразили у своїй творчості українські письменники Василь Барка, Іван Багряний, Улас Самчук та багато інших, які власні враження доповнили спогадами співвітчизників. Бібліотекар, познайомила дітей з книгами про ті трагічні події, які нікого не можуть залишити байдужими.

     Ми закликаємо сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. 

     Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті. Тож вшануймо пам'ять усіх, хто не пережив ті страшні роки хвилиною мовчання. Відчинімо наші душі і серця для пам’яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.

     Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

    Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всі живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Наше  завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було.

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

    У бібліотеці була оформлена книжково – ілюстративна викладка: «Голодомор: запалімо свічку пам’яті»