Онлайн мандрівка:

«Архітектурні перлини України»

    Пропонуємо вашій увазі онлайн мандрівку: «Архітектурні перлини України», яку було проведено в бібліотеці с. Небилів для юних користувачів.             

    Архітектура-цікава і непізнана сторінка нашої культури, розкриваймо і черпаймо натхнення для естетичної насолоди і збагачення внутрішнього світу. Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найстарші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря -з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII-VII ст. до н.е.

    А почнемо ми нашу мандрівку з нашої славної столиці міста Києва.

Собор святої Софії

 Собор святої Софії - пам'ятка архітектури і монументального живопису XI-XVIII ст., одна з         небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. 1934 р. територія Софійського монастиря оголошена Державним історико - архітектурним  заповідником. У 1990 році ансамбль Софійського монастиря занесено до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

     УСофійському собор у Києві зберігається найбільша колекція ікон  Острозької майстерні іконопису XVIII століття.

Андріївська церква

  Андріївська церква у Києві барокова церква Св. Андрія у Києві. Збудована в 1744–1767 роках (за іншими даними 1749–1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. На Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви.

Михайлівський Золотоверхий собор

 Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва. Споруджений у 1108–1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору

Золоті ворота в Києві                               

 Золоті ворота в Києві - одна з небагатьох    пам'яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу. «Город   Ярослава» оточували високі земляні вали   загальною довжиною 3,5 кілометра. Золоті   ворота були головним в'їздом до Києва.   Цей дивовижний витвір давньоруських  зодчих - могутня бойова вежа, що завершувалася церквою Благовіщення, - викликав захоплення сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Час не зберіг пам'ятку. 

 Будинок Корнякта у Львові

 Палац - пам'ятка ренесансної архітектури - споруджений 1580 р. на замовлення купця Костянтина Корнякта. Його було зведено на площі Ринок у Львові. Фасад має шість вікон - такий привілей спеціальним декретом дозволив король Стефан Баторій. Авторами палацу були італійські архітектури Петро Барбон та Павло Римлянин.                                                              

Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях

 Резиденція митрополитів Буковини (за раз: будівля університету) - це архітектурна перлина Чернівців і вершина творчості відомого чеського архітектора і вченого Йозефа Главки. Резиденція являє собою врівноважену групу з трьох головних будівель навколо красивої внутрішньої площі. У центрі розташована резиденція митрополита з капличкою. По боках - семінарія та будинок для приїжджих. Ансамбль органічно  доповнено церквою, а його куполи й башти посилюють ефект духовної вищості. 

Воронцовський палац (Одеса)

 Воронцовський палац (Одеса) Споруджене за проектом архітектора Ф. К. Боффо в 1827 році в стилі ампір, будівля на  десятиліття викликала хвилі захоплень публіки. Побудований  палац на самому краю приморського пагорба, у місці, де колись була розміщена турецька фортеця Хаджибей, а задовго до неї - грецький античний поліс.

    Все це – визначні пам’ятки української культури. Їх історія складна і багатостраждальна. Чимало вони побачили на своєму віці, але їм вдалося дійти до нас і свідчити про те вміння, якими володіли колишні зодчі нашої держави. Окрім архітектурних цікавинок, вони багаті на історичні події, але головне, що притаманне їм усім – це наявність яскравої індивідуалістичної риси, яка була характерна усім релігійним будовам українських земель. Це свідчить про своєрідність і самобутність української культури, творчого пошуку. 

 Історичний екскурс

Україно, твоя доля – єдність, злагода і воля.

    Щороку 22 січня українці всього світу відзначають День Соборності та Свободи України, вшановуючи світлу пам’ять про українських патріотів, що протягом віків боролися за свободу та соборність Української держави.

    22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно - Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

    Цей день став символом українського державотворення. Однак тоді об’єднання України відбулося суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акта злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехословаччина - Закарпаття.

    Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехословаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

    Проявом єдності та волі українського народу до свободи став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, коли мільйони українців від Києва до Львова узялися за руки, відзначаючи День Соборності.

    Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. 

    Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

           Історичний портрет:

      «Дівчина з легенди»

(До 400- річчя від дня народження Марусі Чурай)

    Саме так – дівчина - легенда - називають історики й літератори полтавчанку Марусю Чурай, яка фактично створила першу українську жіночу й романтичну лірику. В її житті художні образи тісно переплетені з реальними фактами. Навіть дата її народження не є точною - близько 1625 року, у часи Хмельниччини. Тому кожне нове покоління, читаючи про народну співачку, лише здогадується, що ж правда, а що ні…

    За переказами народилася Маруся в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая та його дружини Горпини близько 1625 року. Вона мала гарний голос, майстерно співала пісні, які невимушено складала з різних приводів, і часто навіть у побутовій розмові могла заримувати думки.

    Маруся Чурай  є авторкою та виконавицею більше 20 українських пісень: «Сидить голуб на березі», «Котилися вози з гори», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші, написані на основі власного життя. Послухавши не одну тужливу пісню, розумієш: жінкою поетеса була унікальною - сильною, творчо потужною, самостійною. 

    Найвідоміші пісні «Віють вітри», «Зелений барвіночку», «Ой не ходи, Грицю», «За світ встали козаченьки», «На городі верба рясна» - звучать і сьогодні в обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.

Ця дівчина не просто так Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

     В її піснях вся Україна - країна смутку і краси, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові і чорної зради та довгої, вікової героїчної боротьби. Тому не дивно, що образ, та доля дівчини знайшли відображення в творчості митців різних поколінь, ставши однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини.

     Трагічна тема зрадливого кохання знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай»). Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай».

    Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити в повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького (екранізований режисером Ростиславом Синько у 1978 році).

    Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією, а пісня «Я козачка твоя» у виконанні Раїси Кириченко стала однією із сторінок життєпису дівчини – легенди.

    Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафіксовано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Шаховського «Маруся - малоросійська Сафо». На сьогодні такого документу ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі,мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона - співець і громадянин - тривожить сьогодні нас, у XXІ столітті.

 ЛІТЕРАТУРНЕ ДОСЬЄ

«БОГОМ ДАНИЙ ТАЛАНТ»

Ми знаєм, що нині стоїть на кону.

Про що наша клятва й молитва…

Не ми починали цю вашу війну,

Та мусим ставати до битви…

    Богдан Томенчук добре знаний на Прикарпатті і як громадський діяч, і як поет.

    Народився він 16 січня 1955 року в селі Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. Закінчив фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1972-1976 рр.).

    1976-1977 рр. - учитель математики Пістинської середньої школи Косівського району, 1977-1989 рр. - учитель математики, організатор позакласної, позашкільної роботи Воронської середньої школи Коломийського району.

    1989-1990 рр. - директор Ценявської неповної середньої школи.

    1990-1994 рр. - начальник управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, облдержадміністрації;

    1994-1998 рр. - завідувач відділу освіти Коломийської райдержадміністрації. Працював заступником голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

    На сьогодні Богдан Томенчук добре відомий як директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти. У вільний від роботи час автор невтомно віршує, дивуючи своїх читачів яскравими та чуттєвими поезіями.

    Освітянська та літературна праця Богдана Михайловича Томенчука відзначена багатьма нагородами. Зокрема:

1. Орден «За заслуги» 3ст. (19 січня 2002 року);

2. Значок «Відмінник народної освіти України» (23 жовтня 1991 року);

3. Медаль «За працю і звитягу»( 01 жовтня 2008 року);

4. Почесна грамота Верховної Ради України 22.04.2015 року);

5. Відзнака Президента України ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19.08 2016 року).

    Він є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, імені В.Чорновола, імені Івана Франка, імені Пантелеймона Куліша та інших вагомих відзнак. Творчі вечори Б.Томенчука неодмінно збирали і збирають повні зали зацікавлених. Багато текстів стали піснями. 

    2021 року нагороджений обласною премією ім. В. Стефаника у номінації «Поезія» за книгу «Переступний день».