Літературний портрет
«Роман Іваничук – майстер історичного роману»
Я завжди цікавився історією. Взагалі, така моя натура – любив читати історичні романи, повісті, книжки Чайковського, Кащенка. У дитинстві навіть пробував осмислити Грушевського. /Р. І. Іваничук/
Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.
Заглиблення в історичне минуле свого народу, спільні події й герої, символічні образи, провідні ідеї, а найголовніша – ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини об’єднують усі романи Романа Іваничука в один цикл, в один великий роман про рідну історію. Людина в його творах духовно пов’язана з тим часом, в якому вона живе, пронизана його плином, і він зумовлює її поведінку і її мету. Саме через випробування в досягненні цієї мети людина й розкривається в творах Романа Іваничука Він прожив довго – 87 років, і написав багато: новел, повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» – це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.
До 95 річчя від дня народження Р. І. Іваничука –українського письменника, громадського діяча, одного з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка бібліотекою села Небилів підготовано літературний портрет «Роман Іваничук – майстер історичного роману»
Народився 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, Господа...» (1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника – сільський учитель і його літературний наставник.
Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у студентському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка малої прози «Прут несе кригу» (1958 р.) привернула увагу читачів.
З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу «Жовтень», який згодом було перейменовано на «Дзвін», завідує відділом прози.
Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості, який приніс письменникові величезний успіх у читачів. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати «Мальви» в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”. Спочатку Р. Іваничук назвав свій роман «Яничари», але така назва могла викликати підозру цензури, бо натякала на національний аспект, тому з "маскувальною" метою автор замінив її на «Мальви».
У тому ж році письменник написав ще один роман «Журавлиний крик», опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.
А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких «Черлене вино», (1976 р.), «Вода з каменю» (1982 р.), «Шрами на скалі»(1986 р.), «Бо війна війною» (1991 р.), «Орда» (1992 р.), «Ренегат», «Євангеліє від Томи» (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» йому було присуджено премію ім. А. В. Головка ( 1978 р.), згодом за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір» нагороджений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними масштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
У червні 1988 року Роман Іваничук очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990-го – обраний народним депутатом, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року
Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
