Літературне досьє «Живу тобою Україно…»    

В цьому місяці виповнюється 85 років від дня                                                              

 народження українського поета-дисидента              

       Мельничука Тараса Юрійовича

                                                                                      

   

     Тарас Юрійович Мельничук народився 20 серпня 1938 року в селі Уторопи Косівського району Івано-Франківської області.

    Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети "Радянська Гуцульщина", далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

    1958 вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

    1964 Тарас Мельничук поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство. Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. 1967 у видавництві "Карпати" вийшла його перша збірка віршів "Несімо любов планеті". 1967 вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

    Здав рукопис збірки віршів "Чага" у видавництва "Карпати" та "Радянський письменник", що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

    Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент, за "вчинення опору працівникові міліції" (а насправді за антирадянську діяльність) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

    1982 у видавництві "Смолоскип" в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів "Із-за ґрат".

    Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити. Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, врешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки. 1985 після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії. Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.

    1990 — вийшли збірки "Строфи із Голгофи" (Велика Британія) та "Князь роси" (Київ, видавництво "Молодь"). У 1990 Тарас Мельничук вступив до Спілки письменників України.

    1992 за книжку "Князь роси" удостоєний Державної премії України імені Т.Г. Шевченка.

    Останні роки прожив у Коломиї. 1994 у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій "Чага" (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

    Тарас Мельничук помер 29 березня 1995 року. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

    Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

    Поет був одним з тих „Апостолів правди і науки”, які не зломились і не дали зламати хребта своєму народові. Тарас Мельничук назавжди залишиться в нашій пам'яті, в пам'яті прийдешніх поколінь. Він залишиться взірцем служіння героїчного, самовідданого й жертовного служіння Україні.

 КРАЄЗНАВЧИЙ ЕКСКУРС 

"З ІСТОРІЇ ПРИКАРПАТТЯ"

    На хвилі відродження державності України зріс інтерес до поглибленого пізнання її історії, історії «малої» батьківщини кожного з нас як складової великого минулого нашої країни. Формування національної самосвідомості народу в значній мірі залежить від усвідомлення власних витоків, від всебічного, правдивого і неупередженого вивчення життя предків.

    Прикарпа́ття - історико-географічний та етнокультурний регіон України. За сучасним трактуванням до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області (підгірська частина Івано-Франківського, Калуського, Косівського та Надвірнянського районів), частина Львівської (підгірська частина Дрогобицького, Самбірського та Стрийського районів - західне Прикарпаття) та Чернівецької (підгірська частина Вижницького та Чернівецького районів - східне Прикарпаття).

    Історично до Прикарпаття також входять: прикарпатська частина Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, а також Покуття та Опілля. Географічно границя Прикарпаття в цілому збігається із річищем Дністра та Верещиці - на півночі та північному сході, а також головним вододілом, який розділяє басейни Вісли й Дністра з одного боку й басейн Тиси - з іншого, - на півдні.

    Північні й південні схили Карпат, тобто територія сучасного українського Прикарпаття та Закарпаття, за свідченням більшості істориків, були заселені білими хорватами, потім переважно іншими слов'янами. Слов'янські племена були автохтонами цієї території, мали високий рівень культури, відзначалися досить високою густотою населення.

    Цей край був заселений  тиверцями та білими хорватами, коли наприкінці Х століття увійшов до складу Київської Русі, в період коли князь Володимир повністю завершує підкорення всіх руських земель (Перемишль, Червенські міста, Закарпатська Русь та інші).

    Серед українського населення Карпат і Прикарпаття виділялися чітко виражені етнічні групи, які характеризувалися цілим рядом відмінностей у побуті, одязі, говорах тощо. В першій частині «Географії Руси» Р. Заклинського читаємо, що «Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають лемками, других, що живуть в горах від річки Ослава, аж по джерела Лімниці, називають бойками, а тих, що живуть в Чорногорах по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають гуцулами. Крім того маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають подоляни, інших ополяни, ністровяни, долишняни, сотаками, жителів лісових названо полісюки, тих що живуть між Дністром і горами названо підгорянами».

    На теперішній час гуцули заселяють частину гірських районів Івано-Франківської і Чернівецької областей та Рахівський район Закарпатської області. Це дуже цікава етнічна група, яка відзначається надзвичайно оригінальною матеріальною і духовною культурою, особливими характерними і неповторними рисами у забудові осель, в одязі, у народній поетичній і музичній творчості.

    Прикарпаття - наш рідний край, низовинні і гірські простори якого покриті зеленими лісами, бистроплинними ріками, потічками. І все це зливається в одну неповторну панораму мальовничості, якою захоплюються всі, хто проживає або гостить в цьому чудовому нашому краю. Прикарпатські міста і села багаті не лише неповторною красою природи, але вони пам’ятні багатовіковою історією, яка відображена в археологічній матеріальній праісторичній культурі, в давніх княжих літописах, численних середньовічних хроніках, багатьох історичних документах, оповита народними легендами, переказами та віковими традиціями.

 28 липня День Української Державності

    28 липня відзначають День Української Державності. День встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення.

    До відзначення Дня Української Державності бібліотека села Небилів підготувала прес-реліз «Історія української державності».

    Виділяють такі етапи становлення української державності:

Перший - Київська Русь, Галицько-Волинська держава.

Другий -Запорозька Січ та Українська козацька держава (Гетьманщина).

Третій - УНР за Центральна Рада, Українська держава за Павла Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР. 

Четвертий - сучасна Українська держава.

    Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну моно релігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Давня Русь успішно долучилася до загальноєвропейського культурно - релігійного простору. Її державотворчі традиції продовжили, зокрема, Галицько - Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.

    День Української Державності утверджує зв’язок українців, які живуть тепер, з багатьма поколіннями нашого народу. Понад тисячу років державотворчому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, українському характеру.

    Святкуючи, ми також засвідчуємо повагу до Тараса Шевченка, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського та інших знаменних представників і представниць національної еліти і борців за державність та незалежність України.

    Прагнення до свободи та самостійності є визначальною цінністю українців, що давала наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності.

    Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року її врешті остаточно утвердила - відновила незалежність.  Національна єдність - обов’язкова умова збереження державності.

     В бібліотеці оформлено викладку літератури

                                      Онлайн - мандрівка:                                                   «Казки та легенди рідного краю»

    Усі ми вийшли із казки. Кожна людина. А загалом людство, наш світ виріс на міфах та легендах. На цих трьох китах буйної уяви та фантазії стоїть і сама історія народів. Минуле і нинішнє, реальність і вигадка, слово мовлене і писане переплітаються у чарівливе тло, на якому віками триває життя на землі.

    Саме тому ми спробували знайти найкоротший шлях до дитячих сердець, аби навчити їх відчувати атмосферу стародавнього світу та залучити  вивчати історію рідного краю через казки та легенди. Саме легенди і казочки стали нашими першими екскурсоводами українських земель. Так, як мене знайомила мама з легендами, так і я хочу познайомити вас з ними. Отже, приготуйтесь поринути в мандрівку казками та легендами рідного краю.

    Казки нашого краю характерні яскравим віддзеркаленням місцевого побуту та діалекту. Вони справжні перлини, ковток чистої, з гірського джерела води, краплин роси… Ми поринемо у світ казки про Правду і Кривду, Чарівні жорна, Така господня воля, Казка про щастя, Бойко у Львові та інші. В  цих казках є переваги Добра над Злом, силами, яким ніколи не здолати людський Розум, Правду, Віру і Добро.

    Одна з казок, яка розповідає, що в одного старого чоловіка був один- єдиний син – добрий і сердечний. Жили вони бідно. Та за кілька літ упав великий голод. Не було врожаю. Люди стали помирати і тоді син запитав старого батька і батько порадив здирати з стріх снопи, якими була вкрита хата. І ту солому почав загрібати в землю. Так зійшло по зернинці жито одне від одного. А як добре потепліло – розкинулось, зазеленіло, мов килим.

    Дуже великий урожай був. Добре вродило жито. Вділив і людям, і собі, і на насіння. Прийшов війт і всі люди і стали питати сина, хто йому це порадив, а син вивів старого батька, і каже, що це старий батько порадив мені це зробити. Ви своїх батьків не слухаєте, а я раджуся, він мій порадник, мій розум. Відтоді молоді стали шанувати батьків, а старі намагалися допомагати дітям, як могли.  

    Легенди нашого краю – справжні перлини, вони як ковток чистої гірської джерельної води, як перламутрові краплинки вранішньої роси на різнобарвних квітках. Легенд у нашому  краю дуже багато. Легенди народжуються в серцях красивих душею людей. Легенда – це переказана з уст в уста, від покоління до покоління історія, яка трапляється з людьми. Кожне село, кожне місто має свою легенду. Ось легенда про наше село Небилів. Це було давно. Монголо - татарські завойовники більше не могли тримати в покорі поневолене населення. 

    Наші люди почали наносити нападникам відчутні удари у відповідь. От і відбулася вирішальна битва. Приблизно сорок чоловік, які залишилися живими разом з місцевим населенням поселилися на тому місці серед дрімучих лісів, на березі бурхливої річки. Це поселення назвали Небиш, а згодом назву змінили на Небилів.

    Інша легенда розповідає, що село Небилів існує вже більше 400 років. Його заснував втікач від польських панів Небилович, який шукав порятунку і захисту серед непрохідних лісів.

    Наш край – Бойківщина, має багату скарбницю давніх народних казок, легенд та переказів, з яких ми дізнаємося про всі таємниці нашого краю. Потрібно берегти нашу усну народну спадщину, спілкуватися із старожилами які знають безліч незвичайних легенд, казок і переказів та занотовуймо кожне їхнє слово. Тоді ми будемо духовно багатими і зможемо гордитися нашою бойківською землею.

 

Виставка-вікторина:

«Хто казку знає, той відгадає»

З давніх - давен прийшли до нас казки. Вони передавалися з уст в уста і були доступні і великим і малим. Український народ завжди був багатий на талановитих оповідачів, тому наші казки і стали народними.

«Забута казка - це золоте намисто, яке впало на морське дно» - кажуть старі люди. І щоб не втратили наступні покоління такого намиста, ми повинні зберігати у своїй пам’яті перлини народної мудрості. Казка жила, живе і вічно буде жити і існуватиме стільки, скільки будуть жити люди. Вона навчає нас розуму, висміює ледачих і хвальків, вчить мудрості, дарує щедрість і багатство хорошим людям.

В бібліотеці с. Небилів була проведена виставка-вікторина: «Хто казку знає, той відгадає». Казок прочитано багато і я хочу перевірити, як вони вам запам’ятались та як добре ви їх знаєте. Тож пропонуємо вам пограти у казкову вікторину, де ми пригадаємо усі казки: і українські, і інших народів. Діти ще раз перегорнули сторінки улюблених книжок, зустрілися із улюбленими героями, допомагали тим з них, хто заблукав і не міг потрапити у казку, відгадували казки за малюнками і звичайно, побачили, як, у котрий раз, добро перемагає зло.

         В бібліотеці оформлена ілюстрована виставка: «Хто казку знає, той відгадає.»

Дружба з казкою – це свято,

Не було б його у нас,

Ми б не знали так багато

Про новий і давній час!

А я вам хочу побажати, щоб ніколи

Не лишав вас світ казковий.

Щоб ми з вами радо зустрічались,

І завжди всім щиро посміхались!

Ми переконалася, що всі добре знають казки. То продовжуйте їх читати, і ви обов'язково станете кращими, мудрішими, добрішими та сміливішими, легше долатимете перешкоди, які траплятимуться на вашому життєвому шляху. Любіть казки, читайте і поповнюйте свої знання!

                  Інформаційна година                         «Конституція України та сучасний світ»

    День Конститу́ції Украї́ни — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь ухвалення Конституції України того ж дня 1996 року.

   

     

    Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканності її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Вона забороняє дискримінацію. У Конституції закріплений суверенітет Української держави над всією її територією, яка є недоторканною. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу. Дієвість цієї норми Конституції українці демонструють на практиці вже майже десять років, боронячи Україну від російської агресії.

    Ухвалення Верховною Радою України Основного закону 28 червня 1996 року стало важливим етапом утвердження державності, мало величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Венеціанська комісія визнала нашу Конституцію однією з найдемократичніших у Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права.

    Для нас, українців, Конституція – це про права і свободи, це про гідність, цінності, хребет нації, стійкість та нескореність.

    Наша Конституція справді зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є, зокрема, тому, що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. 

    Сьогодні громадяни України, які чинять спротив російському вторгненню, виконують конституційний обов’язок. Ми успішно протистоїмо агресору, що зневажає юридичні норми, міжнародне право. За підтримки закордонних партнерів наближаємо нашу Перемогу.

 Зустріч в бібліотеці.

    15 червня в приміщенні бібліотеки відбулася зустріч підприємців села з головним юристом сектору Перегінського бюро правової допомоги Калуського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ольгою Матіїв та  представниками Рожнятівського управління Калуської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості Галиною Найко та Марією Зварич на базі Небилівського старостинського округу.

    З метою інформування громадян в рамках Програми «Прискорення приватних інвестицій у сільське господарство» та підвищення правової обізнаності власників та користувачів земельних ділянок ознайомлено з темою: «Безоплатна приватизація земельної ділянки. Перехід права власності на землю у разі набуття права на житловий будинок».

    Юристка проінформувала присутніх, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

    Працівники центру зайнятості надали  консультацію щодо впровадження певних норм законодавства про працю і зайнятість, про робочі місця та ознайомили з нововведеннями.

    Після проведеної зустрічі було здійснено особистий прийом громадян.