Онлайн - мандрівка:                                                   «Казки та легенди рідного краю»

    Усі ми вийшли із казки. Кожна людина. А загалом людство, наш світ виріс на міфах та легендах. На цих трьох китах буйної уяви та фантазії стоїть і сама історія народів. Минуле і нинішнє, реальність і вигадка, слово мовлене і писане переплітаються у чарівливе тло, на якому віками триває життя на землі.

    Саме тому ми спробували знайти найкоротший шлях до дитячих сердець, аби навчити їх відчувати атмосферу стародавнього світу та залучити  вивчати історію рідного краю через казки та легенди. Саме легенди і казочки стали нашими першими екскурсоводами українських земель. Так, як мене знайомила мама з легендами, так і я хочу познайомити вас з ними. Отже, приготуйтесь поринути в мандрівку казками та легендами рідного краю.

    Казки нашого краю характерні яскравим віддзеркаленням місцевого побуту та діалекту. Вони справжні перлини, ковток чистої, з гірського джерела води, краплин роси… Ми поринемо у світ казки про Правду і Кривду, Чарівні жорна, Така господня воля, Казка про щастя, Бойко у Львові та інші. В  цих казках є переваги Добра над Злом, силами, яким ніколи не здолати людський Розум, Правду, Віру і Добро.

    Одна з казок, яка розповідає, що в одного старого чоловіка був один- єдиний син – добрий і сердечний. Жили вони бідно. Та за кілька літ упав великий голод. Не було врожаю. Люди стали помирати і тоді син запитав старого батька і батько порадив здирати з стріх снопи, якими була вкрита хата. І ту солому почав загрібати в землю. Так зійшло по зернинці жито одне від одного. А як добре потепліло – розкинулось, зазеленіло, мов килим.

    Дуже великий урожай був. Добре вродило жито. Вділив і людям, і собі, і на насіння. Прийшов війт і всі люди і стали питати сина, хто йому це порадив, а син вивів старого батька, і каже, що це старий батько порадив мені це зробити. Ви своїх батьків не слухаєте, а я раджуся, він мій порадник, мій розум. Відтоді молоді стали шанувати батьків, а старі намагалися допомагати дітям, як могли.  

    Легенди нашого краю – справжні перлини, вони як ковток чистої гірської джерельної води, як перламутрові краплинки вранішньої роси на різнобарвних квітках. Легенд у нашому  краю дуже багато. Легенди народжуються в серцях красивих душею людей. Легенда – це переказана з уст в уста, від покоління до покоління історія, яка трапляється з людьми. Кожне село, кожне місто має свою легенду. Ось легенда про наше село Небилів. Це було давно. Монголо - татарські завойовники більше не могли тримати в покорі поневолене населення. 

    Наші люди почали наносити нападникам відчутні удари у відповідь. От і відбулася вирішальна битва. Приблизно сорок чоловік, які залишилися живими разом з місцевим населенням поселилися на тому місці серед дрімучих лісів, на березі бурхливої річки. Це поселення назвали Небиш, а згодом назву змінили на Небилів.

    Інша легенда розповідає, що село Небилів існує вже більше 400 років. Його заснував втікач від польських панів Небилович, який шукав порятунку і захисту серед непрохідних лісів.

    Наш край – Бойківщина, має багату скарбницю давніх народних казок, легенд та переказів, з яких ми дізнаємося про всі таємниці нашого краю. Потрібно берегти нашу усну народну спадщину, спілкуватися із старожилами які знають безліч незвичайних легенд, казок і переказів та занотовуймо кожне їхнє слово. Тоді ми будемо духовно багатими і зможемо гордитися нашою бойківською землею.