29 січня – День пам’яті героїв Крут

     Триста… Цифра на перший погляд звичайна, але незвична водночас, бо є трагічною в житті України 1918 року, коли 29 січня війська Муравйова-Апостола здійснили наступ на столицю України. Саме тоді студенти університету Шевченка та школярі київських шкіл стали на захист серця країни та загинули під Крутами.

    До Дня пам’яті Крут бібліотекою села Небилів проведено годину скорботи «Крути: і сум. і біль, і вічна слава», про легендарні факти перебігу подій в історії України.

    29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

    За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.

    Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба,без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.

    Тільки в останні роки історики почали активно вивчати наявні матеріали. І хоча зараз виникає більше питань, ніж відповідей, незмінним залишається один факт: битва під Крутами – одна з визначних сторінок історії України, яку ми маємо пам’ятати.

    Оформлено викладку літератури «Крути: і сум, і біль, і вічна слава»

 Година духовних роздумів за творами

 Калини Ватаманюк

 «До істини іду, як до причастя»

    Кожна мисляча людина сприймає світ і себе в цьому світі по-своєму. І кожен має свої ліки для душі: молитва, книга, розмова з близькою людиною... Саме про це – твори відомої журналістки і письменниці з Гуцульщини Калини Ватаманюк. З нагоди 75-річчя Калини Миколаївни в бібліотеці села СлободаНебилівська проведено годину духовних роздумів за творами Калини Ватаманюк «До істини іду, як до причастя»

    Народилася К. М. Ватаманюк 27 січня 1947 р. в с. Кобаки на Косівщині. Тут минуло її дитинство та юність. Змалку відчувала Божу присутність, бо мама – молода вдова – виховувала своїх чотирьох дітей у релігійному дусі. Майбутня письменниця добре вчилася в школі, проте не відразу здобула вищу освіту – спочатку працювала в сільському господарстві, а вже пізніше пов’язала свою долю з журналістикою. Робота в редакціях газет і журналів подарувала Калині Ватаманюк багато зустрічей з цікавими людьми, збагатила життєвим досвідом і мудрістю. Вона є лауреатом премії «Золоте перо», автором п’яти книг духовної тематики, одним із фундаторів Духовно-екологічного центру християнської злагоди і любові «Здвижин» на місці з’яви Матері Божої.

На грані двох епох, немов на терезах

Господь життя і долю нашу важить

Біль нездійсненності і гіркість, що в сльозах

І змагу шал на терези ті ляже.

Під його серпом - і колоски, й кукіль –

Із медом радощів чи з міддю скорби

Схиляються діла , і добрі і гидкі

І думи наші всі, і злі, і добрі.

    В 1995р. світ побачила перша книга Калини Ватаманюк “Від лиця твого, Господи, судьба моя іде”. Люди стали приходити до того хреста в лісі, який з такою шаною і любов’ю описано у творах Калини Миколаївни. Тут, де розлогі дерева простягають до неба свої віти-долоні, знаходять вони духовне заспокоєння.

    Наступна книга виходить під таємничою назвою “Між хрестами і зорями”. Життя дає письменниці багатий життєвий досвід. І вона передає його читачеві, наставляє на путь істинний.

    Третя книга носить назву “Ми – діти світла”. Вона вчить нас дивитися на світ очима душі, яка ніколи не обмане. Хтось з великих світочів сказав: “Фізична краса -не постійна, моральна краса – відносна, і тільки духовна краса – вічна”.

    У 2000 році пані Калина видала книгу “Сад моїх журавликів”, у 2008 побачив світ ще один шедевр пера письменниці – “Очима душі”

    Духовно-пізнавальні книги Калини Ватаманюк справляють глибоке враження на читачів, відкривають дію Промислу Божого в долі кожної конкретної людини. Твори допомагають іншими, духовними, очима подивитися на світ.

                                Огляд літератури (онлайн):                                      «Світ добра, милосердя і любові у творах              Калини Ватаманюк»

    Калина Ватаманюк - відома на Гуцульщині і далеко за її межами журналістка та талановита письменниця, володарка найвищої журналістської премії «Золоте Перо», член Національної спілки письменників України, Заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецьких премій ім. Василя Стефаника та Марка Черемшини. Крім цього, є однією з фундаторів Духовно-екологічного центру християнської злагоди і любові «Здвижин», який заснувала в 2003 році (спільно зі своїм чоловіком Дмитром).

    Кожна мисляча людина сприймає світ і себе в цьому світі по-своєму. І кожен має свої ліки для душі: молитва, книга, розмова з близькою людиною... Саме про це – твори відомої журналістки і письменниці з Гуцульщини Калини Ватаманюк.

    Духовно-пізнавальні книги Калини Ватаманюк «Від лиця твого, Господи, судьба моя іде...», «Сад моїх журавликів», «Ми – діти Світла», «Між хрестами і зорями», «Очима душі» справляють глибоке враження на читачів, відкривають дію Промислу Божого в долі кожної конкретної людини. Твори допомагають іншими, духовними, очима подивитися на світ

    Ватаманюк К. «Від лиця твого, Господи, судьба моя іде»/ К. Ватаманюк. – Верховина, 2010.- 160 ст.

В 1995р. світ побачила перша книга Калини Ватаманюк «Від лиця твого, Господи, судьба моя іде». Книга складається з шести розділів. Багато не стільки може для когось цікавого, скільки потрібного для життя, читачі знайдуть у «Листах моїм духовним друзям» та в останньому розділі «Вузлику на пам'ять». У «Вузлик» я зібрала з Гуцульщини духовні поради-роси, скажімо, про те, яку силу мають у хаті або при людині висвячені речі: вода, хрести і хрестики, вервиця, а чи Біблія, а чи будь-яка інша річ.

     Ватаманюк К. « Між хрестами і зорями»/ К.Ватаманюк –Верховина,2010. -240с

     Між хрестами і зорями» - це друга духовно-пізнавальна книга журналістки з Гуцульщини Калини Ватаманюк. Вона є логічним продовженням книги першої «Від Лиця Твого, Господи, судьба моя ще...». Нерідко, живучи, ми не живемо, а життя волочимо, зануривши себе у дріб'язкові турботи. Нам дані життя і смерть – шлях  вибираємо самі. Тому у кожного з нас під небесами своя висота. Вона залежить від обріїв душі, від її глибин. Учімося жити так, аби людям, які перебувають поруч з нами, стало трішечки тепліше, даваймо можливість світити у світі іншим. Це наш початок. Початок творення у собі Людини, Гідності і Любові. Це початок нашого Життя...

     Ватаманюк К.« Ми – діти світла»/ К.Ватаманюк. –Верховина,2012.-256с.

    Третя книга носить назву «Ми  -  діти Світла». Вона вчить нас дивитися на світ очима душі, яка ніколи не обмане. У ній подано уроки духовної краси, від якої залежить наша доля, наше життя. Збираймо цю красу у Чаші наших сердець:вона — та цінність, за яку купують квиток до Храму Світла і Радості. Хтось з великих світочів сказав: «Фізична краса - не постійна, моральна краса - відносна, і тільки духовна краса – вічна».

   

      Ватаманюк К. «Сад моїх журавликів»/ К. Ватаманюк.-Верховина,2000.-240с.                                                 

 «Сад моїх журавликів» — це четверта книга  Калини Ватаманюк. В ній, як і в  попередніх, авторка веде читача у світ добра, милосердя і любові

                    

    Ватаманюк К. «Очима душі»/К. Ватаманюк.-Верховина,2008.-320с.

 «Очима душі» - п'ята книга, сповнена любов'ю до природи – всього творіння Божого та її вінця -людини. На цю книгу вже зачекалися читачі, бо, за свідченням багатьох священиків і мирян, книги Калини Ватаманюк допомогли не одній людині укріпитися на шляху християнського життя, перебороти багато труднощів, іншими, духовними, очима подивитися на світ.                 

    Популярність цих творів, ймовірно, полягає в тому, що вони відкривають читачеві дію Промислу Божого в долях багатьох людей, в долі конкретної людини, яка живе поруч з тобою, на «цьому місці і в цей час». Хай Боже благословення буде з автором і читачами завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. 

   ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС 

«УКРАЇНА: СОБОРНА, ВІЛЬНА, СИЛЬНА»

     22 січня — День Соборності України. Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акта возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

     22 січня 1918 року у приміщенні київського Будинку вчителя було підписано IV Універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт соборності українських земель.

     «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які умирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року.

     Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна — з Австро-Угорської імперії — і возз'єднався на своїй землі в єдину Українську державу. 

     УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР утворилася в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю».

     21січня 1919 року в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднання до Української Народної Республіки Закарпаття. 21 січня 1973 року в Чорткові на Тернопільщині гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі).

     А 22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.

    В бібліотеці оформлено тематичну викладку літератури, де представлена література, що висвітлює найважливіші події в історії України - передумови і причини об’єднавчого процесу, тернистий шлях України до соборності, ідеї побудови української, самостійної, соборної Держави.

                                Урок мужності:                                    «Наша Армія-символ могутності» 

Саме зараз, міцні вояки           

Схід країни від зла захищають.

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають.  Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна без чвар та війни.

Віддають саме цінне – життя          України найкращі сини.

                                                                  

                                                                   Воїни Світла, Воїни добра, Кіборги, Укропи… так тепер у народі, здебільшого самі поміж себе, називають бійців української армії. Сповнюючись при цьому почуттям патріотизму та безмежною любов’ю до рідної Батьківщини. Ці слова сьогодні стали символом незламності українського духу, того як українці вміють воювати, прикладом на якому будуть формуватися покоління українських воїнів.

    Кожна країна світу має армію, яка покликана захищати державні інтереси,  боронити кордон своєї Батьківщини її суверенітет, відвертати напади країн-агресорів, зберігати свою боєздатність та виконувати інші специфічні та притаманні їй завдання. Але в будь-якому випадку збройні сили мають бути завжди відданими своєму народові, а сам народ сповнений довіри до неї.

    Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробувань та негараздів випало на долю українців у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.

    24 серпня 1991 року Україну було проголошено незалежною державою. Перш за все настала потреба створення національної армії, армії держави, яка отримала незалежність і лише стала на шлях свого відродження та розвитку.

    Після проголошення незалежності Україна почала формувати власні збройні сили. У спадок вона отримала одне із найпотужніших угруповань військ у Європі оснащених ядерною зброєю та відносно сучасними зразками військової техніки. 6 грудня 1991 року парламент ухвалив Закон «Про Збройні Сили України», затвердив текст військової присяги. Це був один із перших законів, які отримала молода українська держава 

    6 грудня у День Збройних Сил України прийнято покладати квіти до могили невідомого солдата, військові отримують нагороди та проводять святкові концерти. За роки незалежності 37 тисяч українських солдатів та офіцерів взяли участь у десятках операцій з підтримання миру. Це були операції у колишній Югославії, Анголії, Сьєрра-Леоні, Іраку та  в Афганістані.

    На сучасному етапі солдати і офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів та батьків. 6 грудня День Збройних Сил України, свято козацького бойового духу, українського війська та всіх українців, які готові захищати честь і славу, свободу і суверенність рідної землі. Сьогодні можна відверто визнати, що за останні  роки наша армія значно змінилася. Військові ризикуючи власним життям відстоюють суверенність своєї держави, вони розуміють, що захищають народ України і що ця війна, розпочата не нами, обов’язково закінчиться нашою перемогою. Сьогодні українським військовим присвячують вірші та пісні, про них знімають фільми, про їх мужність та героїзм складають легенди, про них піклуються, за них переживають. І кожен українець ладен допомагати нашим солдатам та щиро бажає найголовнішого – що би наші захисники поверталися додому живими.

    У цей святковий день,бажаємо, всім сoлдатам, oфіцерам і генералам мужнoсті, сил і здoрoв’я, дoбра у рoдинах. Бажамо всім нам миру і спoкoю на всій українській землі. Слава вам і слава Україні! Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов'язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами. Виконуючи цей почесний обов'язок, ідуть юнаки служити в армію, щоб берегти мир і спокій своєї Батьківщини, стояти на сторожі її інтересів. 

    Україна сьогодні - незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній - справа честі, гідності та обов'язку.  

                                                           1 грудня -                                                Всесвітній день боротьби зі СНІДом

С - Синдром

Н - Набутого

 І - Імунного

Д – Дефіциту

   

Інформ-коктейль «СНІД! Не залишаймося байдужими!»

    За свою багатовікову історію людство зазнало чимало епідемій різних хвороб, які повністю винищували жителів сіл, міст,цілих регіонів. Сама назва цих хвороб стала символом найгіршого лиха, страшним прокляттям (чума, холера.) Та ще ніколи людство не зустрічалося з вірусом, який би діяв з такою руйнівною силою, як СНІД, і настільки загрожував існуванню людства. Абревіатура СНІД означає синдром набутого імунодефіциту. Цим терміном позначено кінцеву стадію ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини)- збудника СНІДу. Вперше офіційно СНІД було визнано як хворобу в 1981 році в США. На сьогодні не існує можливості лікування від СНІДу. 

    Кожна людина повинна до кінця усвідомлювати всю небезпеку, яку несе СНІД. І зробити все можливе, щоб уберегти себе і своїх близьких від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожен дім, кожну сім’ю. Нагадаємо ще раз про особисті запобіжні кроки щодо ураження СНІДом: здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах — найкращі методи профілактики СНІДу.

    Сьогодні у вирії подій, що відбуваються у світі, людина забуває про проблему СНІДу, сподіваючись, що вона її не торкнеться. Але з кожним роком все більше і більше людей стає ВІЛ- інфікованими, в тому числі і дітей. Сотні тисяч нікому не відомих, а завтра це може бути будь хто з нас. СНІД забирає життя незалежно від раси, віри, національності, багатства.

Якщо здоровим народився,

Пильнуй, постійно бережися,

Бо раз людина обпечеться,

Життя від СНІДу обірветься.

 Голодомор: Україна  пам’ятає!

    Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

    Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили. В бібліотеці села Небилів проведено годину спомин «Голодомор: Україна  пам’ятає!»

    Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому, що у них було забрано останній шматочок хліба - останню надію на порятунок.

    Ми живемо в незалежній Україні, але ми, як і раніше, в неоплатному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно –визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявилися найбільш жахливими роками у більш ніж тисячолітній історії українського народу. На жаль, жертви голодомору не завжди належним чином вшановані. Покоління XXI ст. мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому доведеться робити висновки на майбутнє. І тому, сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані назавжди увічнити у своїй пам'яті тих, хто став безневинною жертвою голодомору. Ми повинні донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом.