29 вересня - 

День пам’яті жертв Бабиного Яру

    До Дня пам’яті  жертв трагедії Бабиного Яру в бібліотеці села Небилів проведено годину-реквієм «Бабин Яр: трагедія і пам’ять» 

    29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві, було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня – ще близько 17 тисяч осіб.

    Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

    Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору.

    Бабин Яр став місцем найбільшого масового поховання жертв нацизму в Україні. Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. Майже 30 років чекав свого часу пам’ятник жертвам у Бабиному Ярі. Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів, побудованих на напівправді чи неправді. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу.

    Оформлено викладку літератури «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії» на якій  представлені  книги, що розкривають тему трагедії Бабиного Яру на тлі подій Другої Світової війни.

 Урок профорієнтації: 

«Пожежник – професія героїчна»

 ВІРШ ПРО ПОЖЕЖНИКА

Все в диму, все в куряві білій,

Дзвонять пожежні автомобілі.

Мчать наче буря, тривожно свистять,

Міддю червоною каски блищать.

Каски розсипались і за хвилину

Швидко, як в казці, зростають драбини.

Люди в брезенті – один за одним

Лізуть драбинами в полум’я й дим.

На виклик пожежна машина летить,

Сміливий пожежник в кабіні сидить.

Його телефон «101» люди знають,

І в разі пожежі завжди викликають.

Є люди особливої професії – пожежники. Це сміливі і сильні люди. Вони вступають в бій з вогнем, який вирвався з рук необережних людей.

В бібліотеці для учнів 6 - А класу було проведено урок профорієнтації: «Пожежник – професія героїчна», з якого діти дізналися про важливість цієї професії для людей.

  Представник цієї професії повинні знати правила надання першої медичної допомоги, володіти міцною психікою, високою стресостійкістю - адже події розвиваються не передбачувано, та і не всіх людей вдається врятувати, інколи вони гинуть на очах, і це необхідно пережити. Освоювати дану професію рекомендується людям рішучим, сміливим, відповідальним, таким, що мають твердий характер, силу волі, чітку координацію рухів, швидкість реакцій.

    Пожежник - рятувальник – це вже не професія, це спосіб життя, адже постійно перебуваєш у очікуванні тривоги: можливо комусь саме зараз потрібна буде допомога. А в критичній ситуації дається взнаки і те, настільки ти добре підготовлений до цієї ж таки ситуації, і хто знаходиться поруч і власні знання та правила техніки безпеки. Адже коли заходиш у палаюче приміщення ніколи не знаєш, що тебе там чекає – може впасти стіна, стеля, вибухнути газовий балон, чи трапиться ще щось. І тому мабуть кожна дружина та діти з острахом проводжають своїх рідних рятівників на роботу та радіють, коли їх чоловік та тато повертається живим та неушкодженим. 

З цікавістю діти відгадували загадки про вогонь, пожежу і пожежників. Продовжували вислови та прислів’я про різні професії. Прослухали легенду про вогонь. На кінець бібліотекар ознайомила всіх з заходами пожежної безпеки і рятування потерпілих під час гасіння пожежі.

ЗАХОДИ ЩОДО РЯТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ З БУДИНКІВ, ЯКІ ГОРЯТЬ, ТА ПІД ЧАС ГАСIННЯ ПОЖЕЖI:

    Що ж треба робити спершу, якщо у квартирі розпочалася пожежа? Присядьте, глибоко вдихніть повітря, розкрийте вікно, висуньтеся та кричіть: “Допоможіть, пожежа!” Якщо ви не в змозі розкрити вікно, розбийте віконне скло твердим предметом та зверніть увагу людей, які можуть викликати пожежну команду; Якщо ви вибрались через двері, зачиніть їх і поповзом пересувайтесь до виходу у приміщення, рухаючись навкарачки, оскільки внизу менше диму. Щоб не обпекти обличчя і не наковтатися дрібних частинок диму, необхідно мокрою ганчіркою накрити голову, прикрити рот і ніс. Краще для цього взяти цупку тканину з плаща або пальта; Обов’язково зачиніть за собою всі двері; Під час пожежі заборонено користуватися ліфтом; Якщо ви знаходитесь у висотному будинку, не біжіть вниз крізь вогнище, а користуйтеся можливістю врятуватися на даху будівлі; У всіх випадках, якщо ви в змозі, зателефонуйте “101” і викличте пожежну команду.  

       

             7 вересня – 

             початок трудової еміграції  

            українців  до Канади.

    Село Небилів – перше українське село, яке увійшло в історію трудової еміграції з Галичини до Канади. 7 вересня 1891р. канадський пароплав «Орегон», подолав за два тижні відстань між Європою і Канадою. Серед пасажирів було двоє мешканців Небилова – Іван Пилипів та Василь Ілиняк. Вони були першими українцям заробітчанами на канадській землі.

    

Пам'ятник першим емігрантам до Канади був встановлений в селі Небилів у 1991 році.

    

    

    В бібліотеці оформлено викладку літератури присвячену цій події. Біля викладки проведено годину поезії «Летіть журавлі додому».

            

     165 років від дня народження 

Івана Яковича Франка

    27 серпня 1856 року народився письменник, публіцист, перекладач і громадський діяч Іван Франко. На честь дня народження Франка в бібліотеці села Небилів проведена літературна година «Се любов моя так плаче гірко».

                                 Любов - це кара, це сумна в'язниця, 

                 Бог від якої заховав ключі. 

    М. Коцюбинський писав: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувст і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв. Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувст і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв».

    Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багато змістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.

    Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці «Зів’яле листя», яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака - самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – «з горіха зерня». А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: «І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите».

    Справжньою перлиною збірки є вірш «Чого являєшся мені у сні?» Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, «ясні, немов криниці дно студене». Але ж вона «згордувала» юнаком, надірвала його серце. Яка це мука - бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!

    Але любов - незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини «бажаного, святого гріха».

    Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя «Зів’ялого листя»: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.

                                      Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,

                                      Не дивися в той бік, моя пташко.

    Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом - лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.

     Інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.

    В бібліотеці оформлено викладку літератури про життя генія українського слова «Я син народу, що вгору йде…»

    

 30 років Незалежності України!

    Щиро вітаємо вас з Днем Незалежності та Днем Державного Прапора України!

    Згадаймо, як 30 років тому над українськими містами здійнялися синьо-жовті національні стяги. У серцях українців серпнева блакить неба та золотистий пшеничний лан стали символом свободи та праці. 

    День 24 серпня 1991 року назавжди змінив життя українців, які прагнули до самостійності і незалежності. З кожним роком розбудови і розвитку нашої держави поглиблюється усвідомлення цієї визначної події, що започаткувала нову епоху в житті нашого народу. З нагоди святкування Незалежності України в  селі Небилів проведено флешмоб «Україна – це ми!». В бібліотеці оформлено викладку літератури на якій представлені сучасні книги й статті з історії нашої держави, авторські книги про хронологічний розвиток подій, інформацію про історичних постатей, які відіграли значну роль на шляху здобуття незалежності України.

  Інформаційна хвилинка: 

                  «Наша планета – колиска життя.»                                                     

 

Блакитні простори, зелені ліси -

 Ніде не знайдеш ти такої краси.

 У космосі є ще багато планет,

 Немає лиш життя там прикмет.

 Ти наша домівка, планета Земля,

 Ти гарна і зблизька, красива здаля.

 Дивуються інші планети всі щиро:

«Яка ж ти, сестричко, блакитно - вродлива!».

    Яка прекрасна наша планета! Ми живемо на найдивовижнішій планеті – планеті світлих сонячних ранків, яскравих лагідних днів  і тихих зоряних ночей, що пахнуть м’ятою та матіолою. На планеті, що дарує найщиріші почуття і щастя тим, хто шанує, любить та оберігає її!

    Земле рідна! Якою красою, якими  барвами радуєш, якими пахощами вітаєш! Ти даєш нам хліб і до хліба. Стелиш під ноги трави і квіти. Напинаєш над головою голубе небо із ясним сонечком Як не любити тебе?! Як не берегти краси твоєї, не примножувати її?

    «Земля - колиска розуму, але не можна вічно жити у колисці. Більше того, Земля лише одна з планет, де можливе життя. Вихід у космос - матеріальна основа відтворення майбутнього людства».( К. Е. Ціолковський). Все живе на Землі має одну колиску, ім’я якій природа. То ж пам’ятаємо, що людина - частина природи. Знищуємо природу - значить знищуємо самі себе.

    В нашій незалежній Українській державі сьогодні особливо гостро постало питання екологічного оздоровлення та охорони навколишнього середовища. Необхідно, щоб кожна людина пройнялась відповідальністю за долю природи. Стан навколишнього середовища України на сьогоднішній день вважається критичним. За тривалістю життя населення Україна посідає 52 місце в світі. Постає справедливе питання: що стало причиною цього? Відповідь фахівців - одна із причин - забруднення навколишнього середовища.

    Людино, люби і насолоджуйся природою, зігрій теплом свого серця, цінуй і бережи! Природі потрібна твоя допомога. Надай її! Роби все для збереження життя на нашій планеті, адже вона така прекрасна! Життям і добробутом людина зобов'язана насамперед землі - матінці. Стародавня народна мудрість учить: «Держімося землі, бо земля держить нас».

    Ми усі дуже добре знаємо, як поводитись, щоб не нанести збитку природі, і багато говоримо про її захист. Але треба кожному почати із себе, душею відчути єдність з природою: бути обережним у лісі, щоб не зламати гілку, бо дереву боляче, воно живе; не залишати після себе сміття, бо землі боляче переносити таку неповагу до себе (скло, пляшки не перегнивають і залишаються виразки на тілі землі); обережно поводитись з вогнем, бо він може знищити цілі лісові масиви, поля. Людина виділяється від природи своїм розумом, щирим серцем. Тож збережемо кожне гніздечко, не дозволяймо вбивати птахів і тварин, не винищуймо рибу. Станьмо розумними господарями на своїй землі, і давайте будемо пам’ятати, що екологічне забруднення, як ланцюгова реакція, може призвести до екологічної катастрофи.

Збережемо нашу Землю для себе і для прийдешніх поколінь!

 Літературне досьє:

 «…Стукаю серцем у небо твоє…»

     Марія Дзюба - письменниця і художниця, народилася 12.08. 1961 р. в с. Гвізд Надвірнянського району, де і постійно проживає. Член Національної спілки письменників України (2005), лауреат обласної премії ім. В. Стефаника (2004). Навчалась у Прикарпатському університеті. Працювала у нафтогазовидобувному управлінні "Надвірнонафтогаз" (1980-1999). У 2003-2005 р. - літературний редактор видавництва „Тіповіт".

       Авторка збірок поезій „На перехресті почуттів" (1996) та „Світлотіні для відважних" (2006), романів „Укриті небом" (2003), „Ранець для крил" (2006), „Музейна баба" (2008), „БісеріАда або п'ять грамів душі" (2010).

     Як письменниця вперше прийшла до читача двома поетичними збірками "На перехресті почуттів" і „Світлотіні відважних". Та найвагоміший успіх і визнання шанувальників здобула своєю прозою.

       Перша  спроба - роман „Укриті небом" принесла їй славу талановитого прозаїка, членство у Спілці письменників, і найвищу літературну нагороду нашого краю - обласну премію імені В. Стефаника у 2004 році.

   Вона  творча особистість, яка однаково володіє як художнім словом, так і малярським пензлем та олівцев у графіці.

   За плечима в Марії Дзюби - художниці - кілька персональних виставок, одна з яких успішно відбулась у Варшаві. Останнім часом мисткиня тяжіє до графіки. В її живописі, за оцінками мистецтвознавців, є щось від Рубенса, Рембранта, інших метрів пензля.

Додаткова інформація:

• голова молодіжного літературно-мистецького об’єднання  імені Тараса Мельничука  з 1998 р.;

• член Національної спілки письменників України,

• член Всеукраїнської громадської організації «Український  клуб»

Особисті досягнення:  

• виставки живопису,

• публіцистичні та літературно-критичні статті,

• дві збірки поезій: «На перехресті почуттів» та «Світлотіні для відважних»,

• чотири романи: «Укриті небом», «Ранець для крил», «Музейна баба», «БісеріАда, або п’ять грамів душі»,

• до видання готуються  підбірка оповідань «Вона + випадок» та роман «Шарада»

• включена до енциклопедії Сучасної України, як відомий творчий діяч.