Літературний вернісаж

«О світ поезії, любов моя й тривога»

Поезія – це той дзвінкий струмок,

Що витікає з надр душі твоєї,

Це мрії у тлумаченні думок,

Що з вірою вселяються в надію!

Поезія – це струни відчуттів,

Це музика Вселенської любові,

Поезія – це скарб усіх віків,

Це діамант величиною в слово!

                                                         Ігор Федчишин

    Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії.

     Поезія - це зібрані плоди на островах підсвідомості, привезені часом з теплих, часом з холодних країв. Це своєрідна музика, кожна нота якої - частина твого життя. Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так, чи інакше, крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв'язок із надприродним, божественним.

    З любителями поезії в приміщенні бібліотеки села Слобода Небилівська відбувся літературний вернісаж «О світ поезії, любов моя й тривога»

    Поезія... Вона і втішить, і пригорне, і приголубить. Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, закликати людину мислити образами, допомагає спілкуванню, розширює кругозір.

    Найкращим визначенням поезії є слова Ліни Костенко: «Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». З цим важко посперечатися. Цінність поезії в тому, що кожен читач знаходить тут щось своє. Вона входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця.

    Поети - люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного. Це спонукає їх до вияву подяки Творцеві за життя, розмаїття природи  у поетичній формі.

    Щоб поринути в чарівний світ поезії – світ, де, розправляючи душу, як крильця метелика, ми прагнемо запам’ятати сьогоднішні та згадати пережиті миттєвості у нашому житті.