" Бетховен українського слова"

     До 150 річчя з дня народження Василя Стефаника, письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча бібліотекою села Слобода Небилівська проведено віртуальну літературну мандрівку «Бетховен українського слова».

Я писав тому, щоб струни душі

Нашого селянина так кріпко

настроїти і натягнути, щоби з того

вийшла велика музика Бетховена.

                                                                       Василь Стефаник

    Серед чарівної покутської природи в с.Русові Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) народився 14 травня 1871 року Василь Семенович Стефаник.

     У 1878 році батьки віддали його до початкової школи в Русові, а в 1880 році в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. 1883 року Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії де знайомиться та дружить з Марком Черемшиною та Лесем Мартовичем. Пізніше їх назвуть «Покутською трійцею». У 1890 році його звинуватили у нелегальній громадсько-політичній роботі. І він був змушений перейти навчатися до Дрогобицької гімназії. Тут юнак знайомиться з Іваном Франком, який назвав Василя своїм наступником. Після Дрогобицької гімназії навчається на медичному факультеті Ягеллонського університету в місті Краків. Вибір медицини можна пояснити хіба що втратою сестри й хворобою матері, бо особливого нахилу до медичних наук він не мав.                

        І вийшов зі школи він. Успіх неначе!..

        Хоч лікарем так і не став,

        Та в світлі новому неправду побачив,

        Бо глум над народом зростав!

                            І взнав він тоді, що душевнії муки

                            Не менше болючі від тих,

                            Що тіло мордують…На краї розпуки

                            Народ занімів і затих!

        Узявся він рани душевні цілити

        І ліки змінив на перо:

        Розгублений батько, знедолені діти

        Знайшли в його слові добро.

    Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії, публікації сприйнялися з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Стефаник чув муку і жаль інших людей, бо важко переживав особисті страждання. Без усмішки й радості він йшов за селянами-бідарями, за їхньою нуждою, що виганяли їх з рідної хати.

    Василь Стефаник  дуже любив дітей. Дітям він присвятив найліричніші свої твори - новели «Новина», «Катруся», «Кленові листки».

Кленові листки – це Стефаника смуток великий, 

Печаль дощова підкарпатських полів.

Це сонце холодне, з-за хмар, 

Це матері хворої усміх

До бідного сина.

Це голос розлуки і муки

В останню годину життя.

     Його новели перекладалися білоруською, польською, болгарською, чеською, німецькою, а
нглійською та іншими мовами. Письменник захоплював сучасників своєю тонкою спостережливістю, прекрасним знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, соціальною та психологічною наповненістю образів, злободенністю порушених тем.

Помер письменник 7 грудня 1936 року у с.Русові від серцевого нападу, митця поховали в рідному селі,  поруч з могилою матері.

    Оформлено викладку літератури, яка знайомить з творчістю письменника-новеліста.