Голодомор в Україні:

 говоримо сьогодні, пам'ятаємо завжди.

 

  22 листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

  Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло багато років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми.

Голодомор мовою фактів.

    Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.

Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали збирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.

Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

Листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, щ означало вилучення всіх харчів у селян.

Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій на всієї України.

Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

    Влада продовжувала вивозити зерно закордон.

    Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

    Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду.

    Голодомор – сумна і страшна сторінка української історії. Правда про голод  потрібна не лише тим, хто пережив його, а й нам – новому поколінню, бо ми творимо історію. Це – пам’ять народу. Забути цього не можна, щоб не допустити повторення  трагедії.