Краєзнавча мандрівка

«ЦІКАВЕ З МИНУЛОГО НАШОГО СЕЛА» 

Моє село, ти дорога святине –

Садок, луги і батьківський поріг,

До тебе знов і знов серденько лине,

Тобі вклоняюсь низько я до ніг.

     Село Небилів виникло в XVI ст., близько 1546 року. В народі збереглося кілька, причому різних, варіантів переказів про заснування села: пов’язують їх з татарською навалою, з масовими втечами пригноблених селян від сплати феодальних повинностей польським панам в глухі ліси і створення там вільних поселень.

     Про існування села Небилів згадував письменник прикарпатського краю Степан Пушик. Ось як він пише: "Золотоординці у Перегінську мали свій брід, через який переганяли бранців. Тут і погромлено зайд хана Батия, їм не вдалося перебратися через річку Лімницю і знищити село, яке дістало ймення Небилів".

    Походження села слід, очевидно, пов’язувати зі старослов’янським словом "бити". Перші поселенці, які заснували поселення, напевно, з Львівщини або із Закарпаття, говорили про село, якого раніше біля Перегінського «не било», тобто не було.

    У центрі села розташована православна Церква Святого Архистратига Михаїла, збудована в 1994 році на місці старої дерев’яної. Її попередницею була маленька, споруджена в післявоєнний період. Під час другої світової війни від удару блискавки церква згоріла, і поруч згарища небилівці побудували невеличку дерев’яну. Пізніше  було побудовано просторий храм.  На церковному подвір розташована кам’яна дзвіниця, збудована в 1909 році. Біля церкви є декілька пам’ятних знаків, побудована  також цегляна каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, освячена митрополитом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом в 2011 році.

   Небилів – перше українське село, яке увійшло в історію трудової еміграції з Галичини до Канади. 7 вересня 1891 року канадський пароплав «Орегон» подолав за два тижні відстань між Європою і Канадою. Серед пасажирів були двоє жителів Небилова – Іван Пилипів та Василь Ілиняк. Після них до Північної Америки подалися 120 родин - третина села. Солоним потом і власною крівцею скропили вони землицю, переборювали неймовірні труднощі, аби на чужині утвердити своє буття, здобути те, до чого так палко прагнули.

Пам'ятник першим офіційно зареєстрованим українським іммігрантам в Канаді Івану Пилипову та Василю Ілиняку.

    Сьогодні ми запропонували вашій увазі невеличку мандрівку, яка допоможе всім нам пізнати краще наше рідне село, а також зацікавить всіх бажаючих приїздити до нас у гості!

    Година спомин

«ПЕРШІ УКРАЇНЦІ В КАНАДІ»

    Цьогоріч минає 135 років з моменту, коли в 1891 році на кораблі «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія прибули перші два українських емігранти Іван Пилипів і Василь Єлиняк, родом із села Небилів (нині Калуського району Івано-Франківської області; де їм встановлено пам’ятник).

    А домовилися друзі-односельці тікати до Канади, “щоб хоч діти життя побачили”. Спершу утрьох, але одному з них не вистачило грошей на дорогу. Склали заощадження, продали, що могли, – і гайда: Стрий, Перемишль, Краків, Освенцим, Берлін, Гамбург. 22 дні подорожі до заокеанської Канади.

    Квебек, Вінніпег, праця на громаду менонітів у Гретні, Манітоба. Врешті оселилися у провінції Альберта. Заплатили Іван Пилипів і Василь Єлиняк по 10 доларів і отримали по 160 акрів землі. Спершу жили у бурдеях-напівземлянках бордюрами: викопали долівку та пів стіни у землі, далі вивели стіни з глини, дерева й соломи… Корчували ліси, вергали каміння. З тих часів слово “корчі” міцно засіло у лексиконі канадських українців.

    Вже за рік нашкріб Іван грошенят і поїхав на батьківщину. Почав агітувати сусідів їхати до Канади. Та так, що Івану присудили місяць тюрми за те, що він начебто намовляв людей до виїзду і видурював завдаток. А він і через вікно буцегарні кричав: “Кидайте гори і доли та їдьте в Канаду!” У підсумку ж Іван Пилипів прожив 77 років, звів двоповерховий будинок, скупив 324 га орних земель, мав п’ять ферм, 15 земельних ділянок під забудову у Вінніпезі, а наймані робітники доглядали господарство.

    Два роки Василь Єлиняк збирав гроші, щоб поїхати в Небилів за своєю сім’єю. Отримав загальногромадянський паспорт і разом із шістьма сім’ями земляків повернувся на нову батьківщину. Згодом Василь заснував містечко Една-Стар (нині Чіпман, Альберта), став успішним фермером. 3 січня 1947 р. у Верховному суді Канади в Оттаві отримав від Уряду почесне громадянство Канади.

    Василь Єлиняк пережив свого колишнього компаньйона на 20 років: прожив дев’яносто вісім років і залишив по собі на канадській землі семеро дітей, п’ятдесят одного онука та шістдесят двох правнуків. Нині у Канаді живе вже сьоме покоління першопрохідця.

 Година пам’яті

«ПАМ’ЯТЬ ПРО ГЕРОЇВ 

У НАШИХ СЕРЦЯХ»

    29 серпня – День пам'яті загиблих захисників України. Тож День памʼяті ми вшановуємо з особливим сумом і шаною. Подвиги наших героїв ніколи не будуть забуті. Ми здобудемо Перемогу, захистимо Україну і збережемо свободу нашого народу — і це буде найкращим вшануванням памʼяті полеглих захисників. Ми помстимося за кожного і кожну!

    Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. 

    Ми щодня згадуємо полеглих побратимів і посестер, але 29 серпня для Дня памʼяті захисників України обрано не випадково. Цього дня 2014 року росіяни підступно атакували колони українських військових, які виходили «зеленим коридором» з оточення під Іловайськом. 92 бригада також була безпосередньою учасницею тих подій — наші військові намагалися допомогти вирватися з оточення заблокованим підрозділам.

    Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

    В бібліотеці села Слобода Небилівська пройшла година пам’яті та оформлена викладка літератури «Пам’ять про героїв у наших серцях»

 ФРАНКОВЕ СЛОВО - 

ЖИВЕ І НЕВМИРУЩЕ

    Цьогоріч виповнюється 170 років від дня народження Івана Франка – видатного українського поета, письменника, публіциста, науковця та громадського діяча, чия творчість стала невід’ємною частиною української культурної спадщини.

  27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині народився майбутній Великий Каменяр. Його творча спадщина налічує тисячі поетичних, прозових, драматичних і наукових праць, а також численні переклади творів світової літератури. Усе своє життя Іван Франко присвятив розвитку української культури, науки та утвердженню національної свідомості.

    З нагоди ювілейної дати в бібліотеці села Слобода Небилівська оформлено розгорнуту викладку літератури присвячену життю і творчості Івана Франка.

  Його слово й сьогодні надихає, об’єднує та нагадує про силу українського духу. Зберігаймо й шануймо спадщину Великого Каменяра, адже вона є важливою складовою нашої історії та культури.

 Книжкова викладка - вернісаж

«Казковий будиночок Франкових героїв»

    У 2026 році Україна відзначає 170-річчя від дня народження Івана Яковича Франка (1856-1916) – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, мислителя, вченого та громадського діяча, чия особистість стала символом невтомної праці та духовної сили. З нагоди цієї дати в бібліотеці с. Небилів була оформлена книжкова викладка-вернісаж «Казковий будиночок Франкових героїв». Це яскрава та креативна тематична експозиція, яку ми створили до ювілею  Івана Франка. Вона присвячена багатому казковому світу письменника. Мета виставки ознайомити дітей із казками Івана Франка («Фарбований Лис», «Лис Микита», «Коза-Дереза», «Пригода Сміливого Зайця», «Цар і жаба» тощо), популяризувати читання класичної української літератури серед малечі, розвивати дитячу уяву, творче мислення.

    У літературній спадщині Івана Франка особливе місце займають казки для дітей. Дуже популярна його збірка «Коли ще звірі говорили». Герої цих творів – хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий Їжак та інші. Іван Якович Франко знав багато казок і байок, які розповідав своїм дітям. Його казками про звірів, що розмовляють, про хитрого Лиса, що виходив сухим з води за будь-яких обставин, зачитується не одне покоління читачів.

    Іван Франко любив дітей. З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов'ю ставився письменник до малечі. Це була любов, зіткана з найніжніших людських почуттів. Де б він не зустрічав дітей, завжди знаходив час з ними поговорити, послухати їхні розповіді. Діти для нього були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало його серце.

    Вже не одне покоління читачів виросло на повчальних казках Івана Франка. Його твори не застаріють ніколи. Адже за цікавими сюжетами про звірів криється правда життя, дії та поведінка людей у будь-які часи.

Під небом миру в сонцем даль залиту

Звучить хода весела і дзвінка…

У нашім серці буде вічно жити,

Ім’я безсмертне рідного Франка.

 З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

    Цього року Україна відзначає 35-ту річницю Незалежності - 35 років боротьби за право бути вільною державою, роки становлення, випробувань, досягнень і незламної віри у власне майбутнє. Сьогодні ця дата набуває особливого змісту, адже свою незалежність український народ щодня відстоює у війні з російським агресором.

    В селі Слобода Небилівська пройшла патріотична година «З Україною в серці», оформлено викладку літератури.

    Україна не отримала свою свободу випадково. Її виборювали покоління українців, від княжої доби та козацької держави до Української революції 1917–1921 років, проголошення незалежності УНР у 1918-му, Акта Злуки 1919-го, боротьби українських визвольних рухів та відновлення незалежності 24 серпня 1991 року. Того дня Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня український народ переважною більшістю підтвердив свій вибір на Всеукраїнському референдумі.

    Це право наших дітей говорити українською, вільно обирати своє майбутнє і жити у власній державі. Це можливість самим визначати, якою буде Україна і з ким їй бути.

    Саме тому сьогодні ми знову зі зброєю в руках захищаємо те, що наші предки виборювали століттями.

    Росія на чолі з путіним знову прийшла на нашу землю з тією самою метою - позбавити нас права бути собою, знищити нашу державність, нав'язати свою волю та повернути Україну в імперське минуле.

    Не вийде. Ми вистояли тоді. Ми вистояли у 2014 році. Ми вистояли 24 лютого 2022 року. І ми вистоїмо зараз. Наше завдання - перемогти!

    Ми звільнимо українську землю від російського окупанта. Повернемо наші міста і села. Повернемо людям можливість жити вдома. І зробимо все, щоб український прапор знову майорів над кожним клаптиком нашої землі.

    Незалежність - це те, що ми отримали у спадок від тих, хто боровся до нас. І те, що ми зобов'язані передати наступним поколінням. Сьогодні ми захищаємо не лише територію. Ми захищаємо право України існувати. І ми це право відстоїмо.

    З Днем Незалежності України!

    Слава українським воїнам!

    Слава Україні! 

 Історичний екскурс 

«Миті в історії

незалежної України»

    Тридцять п’яту річницю незалежності ми зустрічаємо в умовах повномасштабного вторгнення в нашу країну. Новини про ворожі обстріли, постійні сигнали повітряної тривоги затьмарюють це свято. Проте ми знаємо, що ми боремося за гідну справу, за волю та незалежність, за незламність нашого духу, кожен на своєму фронті, захищаючи рідну землю.

А ви думали, що Україна так просто.

Україна – це супер.

Україна – це ексклюзив.

По ній пройшли всі катки історії.

На ній відпрацьовані всі види випробувань.

Вона загартована найвищим гартом.

В умовах сучасного світу їй немає ціни.

                                    Ліна Костенко.

В бібліотеці с. Небилів разом з клубом був  проведений історичний екскурс «Миті в історії Незалежної України». Ось найголовніші миті нашої  Незалежності.

    Створення Народного руху України

 «Живий ланцюг єдності», або «Українська хвиля»

    Ухвалення Декларації про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. 355 – «за», чотири – «проти».

     Акт проголошення незалежності України

24 серпня 1991 року Верховна Рада тогочасної УРСР переважною більшістю голосів ухвалила Акт про проголошення незалежності України.

     Всеукраїнський референдум

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України.

    Ухвалення Конституції незалежної України і розбудова законодавства

28 червня 1996 року о 9-й годині 20 хвилин після доби безперервної роботи Верховна Рада ухвалила Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів).

     Майдан 2014 року – Революція гідності

Революція гідності врятувала Україну від встановлення тоталітарного режиму, зміцнила демократію та громадянське суспільство, відновила курс на євроінтеграцію.

    Війна. Відсіч широкомасштабної агресії Росії

24 лютого 2022 року Росія розпочавши широкомасштабну війну проти України. І ця війна є зараз найбільшим випробуванням здатності українців захищати свою незалежність.

    Війна триває,Україна, з підтримкою Заходу, продовжує стримувати одну із найчисельніших армій світу. 

    Незалежність – не «випадковість», як стверджує російська пропаганда, а результат зусиль представників багатьох поколінь. Почали відбуватися події, які спочатку привели до проголошення Україною незалежності, а потім зміцнювали її та наповнювали реальним змістом. Зараз Україна захищає свою незалежність, відбиваючи широкомасштабну агресію Росії.

    Свято незалежності стає додатковою мотивацією рухатися далі, розвивати нашу державу. Пишаємося бути українцями і віримо, що наступний рік свою незалежність святкуватимемо під мирним небом!Україна – незламна, Україна – країна вільного народу!

    В бібліотеці оформлена тематична поличка «Незалежна і єдина будь навіки, Україно».