29 січня – День пам’яті Героїв Крут

Любіть Україну, як вірні сини,

Віддати життя їй готові,

Як юні сини, що життя віддали

Під Крутами всі, як герої.

    Сьогодні ми вшановуємо подвиг молодих українців, які 1918 року стали на захист незалежності України. Біля станції Крути кількасот студентів, гімназистів і юнкерів дали бій значно численнішій більшовицькій армії.

    Вони знали, що шансів мало, але все одно боролися - за свободу, за рідну землю, за майбутнє України. Їхня жертовність стала символом відваги та незламності нашого народу.

    Герої Крут не загинули даремно. Вони нагадують нам, що незалежність має високу ціну, і кожне покоління українців повинне її берегти.

    До цієї дати в бібліотеці села Небилів оформлено викладку літератури «Крути: трагедія і гордість України» біля якої проведено годину пам’яті «Герої. Крути. Їх нам не забути» та переглянуто відео фільм «Крути 1918»

               

                                     

    Бій під Крутами мав вагове історичне значення. Герої Крут призупинили наступ російсько - більшовицьких військ на столицю України, що дало змогу урядові Української Народної Республіки добитися міжнародного визнання України на мирних переговорах у Бресті. Це було перше у ХХ столітті офіційне визнання нашої держави, що утвердило на політичній карті Українську державу. 

    Через ціле століття нескорений дух, патріотизм і любов до України передались сучасним захисникам рідної землі: Героям Небесної Сотні та Героям російсько - української війни, які по всій України, проявляючи неабияку мужність, відвагу, героїзм, жертовність та демонструючи незламність духу, виборюють майбутнє, про яке мріяли цілі покоління українських патріотів. Тож не зрадьмо пам’ять УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ, аби бути гідними їхньої великої жертви!Слава Україні!Героям Слава!

 Пам’ятаємо героїв Крут

Ви сміло виступили в бій

Хоч ворог був страшний, суворий,

В душі не було молодій

Ані вагання, ні покори!

Сніги зледенілі

І темінь іскриста

Зійшлося їх триста.

Моя Україно,

Мій Києве - княже,

Ця юнь безборонна

За тебе поляже.  

     Щороку, 29 січня, кожен українець схиляє голову перед пам’яттю про тих, хто в далекому 1918 році боронив незалежність України ціною власного життя.

    29 січня 1918 року на залізничній станції Крути в Чернігівській області 300 київських студентів, захищаючи підступи до Києва, вступили в нерівний бій з шеститисячною армією більшовиків під командуванням Михайла Муравйова, яка серед інших вела наступ на Українську Народну Республіку.

    Точна кількість загиблих студентів офіційно ніде не зафіксована. За свідченнями учасників подій, було вбито більше 250 осіб з українського боку. Відомі імена тільки 27 студентів, яких взяли в полон і розстріляли. Їхні тіла пізніше були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі в Києві.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

    В бібліотеці села Слобода Небилівська оформлено викладку літератури «Пам’ятаємо героїв Крут», яка розповідає про героїзм київських студентів, гімназистів та курсантів під Крутами.

 Інформаційна година

«Стоп, булінг»

До Всеукраїнського тижня протидії булінгу у бібліотеці с. Небилів з учнями 3-х класів була проведена інформаційна година «Стоп, булінг»

    Бібліотекар розповіла, що таке булінг і як з ним боротися,  про форми шкільного булінгу і як впоратися з ситуацією самостійно, які кроки подолання булінгу. 

    Після розповіді для дітей була проведена вікторина: «Це булінг, чи ні?»Діти відверто відповідали на питання вікторини. Був переглянутий відео - мультфільм «STOP булінг. Поради дітям».

  Під час заходу учні дізналися, що називають булінгом, як його розпізнати і що робити в ситуації булінгу. Не треба соромитися зізнатися іншим, що ви страждаєте. Ви можете  сказати про це дорослим, яким ви довіряєте, старшим товаришам, вчителям або шкільному психологу. Пам’ятайте, що коли кривдника не зупинити, можуть постраждати інші діти.

    Ви маєте знати, що булити не круто. Зовсім не круто! Було б набагато ліпше, якби люди замість булінгу робили щось добре один для одного. Давайте об’єднаємося в єдине ціле –  на знак того, що ми разом виступаємо проти булінгу.

 Година - екскурс

«Українська хустка – 

символ вірності та любові»

    Українська хустка — це давній символ жіночності, оберіг та маркер соціального статусу, що супроводжувала жінку від народження до смерті, відіграючи важливу роль в обрядах, від весілля до поховання, покриваючи голову заміжніх жінок і відзначаючи їхній достаток різними тканинами та орнаментами. Історично з'явившись як убрус у Київській Русі, вона трансформувалася в різноманітні стилі, включаючи імпортні квітчасті з кінця 19 століття, і сьогодні переживає відродження, стаючи частиною національної ідентичності та приводом для святкування.

    В селі Слобода Небилівська проведено годину – екскурс «Українська хустка – символ вірності та любові»

 

    Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління. Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує про її обов’язки.

    Українська хустка пов’язана з безліччю звичаїв та обрядів. Хустка вважалася оберегом – захищала волосся жінки від злого ока. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав».

    Хустку використовували під час заручин. Дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж. Також нею перев’язували нареченого та сватів. Молодих вводили до хати та заводили за святковий стіл, використовуючи білу хустку – тоді сімейне життя буде світлим.

 Урок народознавства 

«День української хустки: 

історія, традиції, картинки»

    До Всесвітнього дня української хустки в бібліотеці села Небилів був проведений урок народознавства «День української хустки: історія, традиції, картинки».

    Сьогодні ми помандруємо з вами в чарівний світ хустки, у далекий світ наших матусь, бабусь, прабабусь. Це про неї поет сказав:

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо, і райдуга на ній…

Мов берегиня вроди хустка

Здавен у нашій стороні.

    Ми дізнаємося про розмаїття кольорів, візерунків та способів зав’язування хустки. Хустка - жіночий оберіг, який захищає від злого ока. За українською традицією, жінка мала щодня ходити з покритою головою. У східних слов’ян віддавна існував звичай: дівчина, яка виходила заміж, повинна була покривати голову хусткою, бо лише чоловік має право бачити її коси. Тому з’явитися перед сторонніми чоловіками з непокритою головою прирівнювалося до зради. Зірвати хустку з голови жінки означало колись тяжкий злочин. Винуватців карали великим штрафом. Також вірили, що простоволоса жінка може викликати неврожай, епідемії, хвороби.

    У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована на коліщатах скриня мала наповнюватися хустками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:

Я не панна, я – господиня,

У мене хусток повна скриня!

    Українські хустки бувають різного кольору, з різними візерунками. Вишивалися хустки золотою, шовковою та срібною нитками.

    Діти під час уроку відгадували загадки про хустку, розказували приказки і прислів’я про хустку, зіграли у гру, хто краще одягне хустку, переглянули відео - фільм «Українська хустка – оберіг та символ».

    Ось і завершилося наше знайомство з хусткою, яка супроводжувала жінку від народження до смерті, прикрашала життя людини своїми розкішними химерними малюнками у радості і горі. Хустка – оберіг, пам'ять роду, святиня.  Сподіваємося, що ви не забудете  про що ми сьогодні розмовляли і розкажете своїм мамам, рідним, а згодом – своїм дітям.

    У бібліотеці була оформлена виставка - експозиція «Українська хустка – оберіг і символ українців».

Година спомин

«Голодомор – чорна сповідь моєї землі»

     Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2025-му День пам'яті жертв голодоморів припадає на 22 листопада. До цієї дати в селі Слобода Небилівська проведено годину спомин «Голодомор – чорна сповідь моєї землі»

О шістнадцятій, в суботу, Я тихо помовчала,

На моєму підвіконні, свічка запалала.

Запалю я свічку - спомин, про тяжке буття,

Про ВКРАЇНСЬКИЙ штучний ГОЛОД, що косив життя.

Запаліть і Ви, всі люди, пам’ять на своїм вікні,

Хором скажемо: - НЕ БУДЕ.

ГОЛОДУ І ГЕНОЦИДУ - НІ.   

     Багатовікова історія українського народу - це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу-бездонна, невичерпна криниця духу мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію. Глибоку і прозору, або замулену й прикидану. Але має. Яку створив. Нашу - намагались і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювались. Бо ніколи, ні в які часи не. переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайності, цілющої живильності.

 Голодомор в Україні:

 говоримо сьогодні, пам'ятаємо завжди.

 

  22 листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

  Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло багато років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми.

Голодомор мовою фактів.

    Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.

Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали збирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.

Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

Листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, щ означало вилучення всіх харчів у селян.

Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій на всієї України.

Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

    Влада продовжувала вивозити зерно закордон.

    Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

    Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду.

    Голодомор – сумна і страшна сторінка української історії. Правда про голод  потрібна не лише тим, хто пережив його, а й нам – новому поколінню, бо ми творимо історію. Це – пам’ять народу. Забути цього не можна, щоб не допустити повторення  трагедії.