165 років від дня народження 

Івана Яковича Франка

    27 серпня 1856 року народився письменник, публіцист, перекладач і громадський діяч Іван Франко. На честь дня народження Франка в бібліотеці села Небилів проведена літературна година «Се любов моя так плаче гірко».

                                 Любов - це кара, це сумна в'язниця, 

                 Бог від якої заховав ключі. 

    М. Коцюбинський писав: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувст і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв. Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувст і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв».

    Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багато змістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.

    Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці «Зів’яле листя», яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака - самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – «з горіха зерня». А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: «І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите».

    Справжньою перлиною збірки є вірш «Чого являєшся мені у сні?» Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, «ясні, немов криниці дно студене». Але ж вона «згордувала» юнаком, надірвала його серце. Яка це мука - бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!

    Але любов - незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини «бажаного, святого гріха».

    Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя «Зів’ялого листя»: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.

                                      Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,

                                      Не дивися в той бік, моя пташко.

    Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом - лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.

     Інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.

    В бібліотеці оформлено викладку літератури про життя генія українського слова «Я син народу, що вгору йде…»