Онлайн урок пам’яті: «Щоб не плакали душі голодні, свічку пам’яті ти запали.»

    Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок там вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.

    Традиційно, в четверту суботу листопада, в Україні відзначають пам’ятний день жертв Голодомору 1932-1933 років.

    З нагоди відзначення пам’ятної дати, в бібліотеці с. Небилів  організовано викладку літератури: «Голодомор: запалімо свічку пам'яті!».

                                     Знов прокинулись ранки холодні.

Дощ хрестами в сніжинках застиг.

Поминаючи мертвих сьогодні,

                             Ми рятуєм майбутнє живих.                                  

День жалю... День скорботи, печалі

Запалив нашу пам’ять. Свічки –

Це ті душі, листочки опалі,

Хто став тінню в голодні роки.

    Голодомор 1932-33 років як успішний експеримент стирання з пам’яті усвідомлення, що ти – людина. Це не про підняття економіки і скрутні передвоєнні-повоєнні роки ХХ століття. Це про звичайну людську смерть. Нічим не прикрашену. Огидну. Сплановану.

    Від голоду загинуло близько 3,9 мільйонів людей, 600 тисяч ненароджених дітей. Факт політично організованого Голодомору в Україні визнаний в більш ніж ста державах світу. Європейський Союз назвав Голодомор злочином проти людяності. Парламентська асамблея Ради Європи назвала Голодомор злочином комуністичного режиму. ОБСЄ назвала Голодомор результатом злочинних дій і політики тоталітарного режиму Сталіна. ООН визначила Голодомор як національну трагедію українського народу.

    Запалимо свічку пам’яті і хвилиною мовчання вшануємо  жертв голодомору. Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, поставить свічку перед образом Божим.

Хай ця хвилина увійде в наші серця, тихою молитвою очистить наші душі від зла. Тож вшануймо всіх жертв голодомору, щоб подібне ніколи не повторилось.

  Літературне досьє « На білім аркуші душі»

  3 листопада виповнюється 50 років від дня народження Лесі Шмегельської (Варварук)  – української поетеси, членкині НСПУ. 

    Леся Шмигельська народилася 3 листопада 1972 в селі Камінь Рожнятівського району Івано-Франківської області. Закінчила Калуське училище культури і мистецтв та ПНУ ім. В. Стефаника. Працює шкільною бібліотекаркою у селі Камені Рожнятівської територіальної громади. Лавреатка літературних премій: імені Марійки Підгірянки (2015), Василя Стефаника (2018 р.) – за збірки «ПроСвіт» та «Осанна осені», імені Анатолія Криловця (2020), Ярослава Дорошенка (2020) та ІІІ Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича. Відзначена дипломами літературних конкурсів, членкиня ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, заступниця голови Рожнятівського літературного об’єднання «Горгани».

    У кожному рядку знаної української поетеси Лесі Шмигельської, яка творить у маленькому прикарпатському селі Камінь, відчувається велика любов до Батьківщини, до мальовничої місцини в долонях гір.

    Вона - автор поетичних збірок: «Поцілунок літа» (2008), «Жінка з осені» (2010), «Тепло незвіданих доріг» (2012), «Всеобрій» (2014), «ПроСвіт» (2016), «Сьоме небо» (2018)

    Поетична збірка «Жінка з осені» - це своєрідний монолог людської багатогранної душі, яка любить і страждає, вірить і надіється, бореться зі злом і перемагає на шляху до високого і яскравого обрію, що манить і кличе до себе.

    «Тепло незвіданих доріг» - це збірка в якій авторка з любов’ю і ніжністю, змістовно і несподівано відкриває власну грань світобачення і світосприймання і творить картини нашого сьогодення і минулого, .

    « Про Світ» поезії про світ і просвіт, через який авторка бачить своє небо, свою дорогу, пережите і майбутнє, просвіт. Крізь який їй вдається відчути і передати бездоганний світ по-своєму, по-особливому, з його болями і стражданнями, любов’ю і вірою у краще завтра. « Про Світ»-п’ята книга поетеси.

    Колись грецький філософ Арістотель (384-322 до н. е.) у своїй праці «Про небо» писав, що воно складається із семи кришталевих сфер, до яких прикріплені зірки і планети. Напевне, саме звідси бере початок крилатий вислів «на сьомому небі від щастя». Розмисли над буттям, світом з його насущними проблемами лягли в основу поетичної книжки «Сьоме небо» української поетеси Лесі Шмигельської.

    Те, з якою любов'ю, ніжністю Леся Шмегельська передає свої переживання у віршах, повторити просто неможливо. Це треба читати. Вірність, патріотизм, найпотаємніші і щирі емоції - ось що завжди властиво поетесі. Ви ніде більше не знайдете такої любові, гарної природи, спраги до свободи і вільного польоту, як у її віршах. Читаючи таке, починаєш ще більше любити свій рідний край, його людей, культуру і традиції.