Година спомин

«Голодомор – чорна сповідь моєї землі»

     Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2025-му День пам'яті жертв голодоморів припадає на 22 листопада. До цієї дати в селі Слобода Небилівська проведено годину спомин «Голодомор – чорна сповідь моєї землі»

О шістнадцятій, в суботу, Я тихо помовчала,

На моєму підвіконні, свічка запалала.

Запалю я свічку - спомин, про тяжке буття,

Про ВКРАЇНСЬКИЙ штучний ГОЛОД, що косив життя.

Запаліть і Ви, всі люди, пам’ять на своїм вікні,

Хором скажемо: - НЕ БУДЕ.

ГОЛОДУ І ГЕНОЦИДУ - НІ.   

     Багатовікова історія українського народу - це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу-бездонна, невичерпна криниця духу мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію. Глибоку і прозору, або замулену й прикидану. Але має. Яку створив. Нашу - намагались і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювались. Бо ніколи, ні в які часи не. переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайності, цілющої живильності.

 Голодомор в Україні:

 говоримо сьогодні, пам'ятаємо завжди.

 

  22 листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

  Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло багато років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми.

Голодомор мовою фактів.

    Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.

Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали збирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.

Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

Листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, щ означало вилучення всіх харчів у селян.

Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій на всієї України.

Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

    Влада продовжувала вивозити зерно закордон.

    Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

    Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду.

    Голодомор – сумна і страшна сторінка української історії. Правда про голод  потрібна не лише тим, хто пережив його, а й нам – новому поколінню, бо ми творимо історію. Це – пам’ять народу. Забути цього не можна, щоб не допустити повторення  трагедії.

 Україна гідна свободи

    21 листопада День гідності та свободи до цієї дати в бібліотеці села Слобода Небилівська оформлено ілюстровану викладку літератури «Україна гідна свободи». Ця важлива дата об'єднує два ключові моменти в історії країни, коли народ відстоював своє право на вільний вибір і демократичні принципи. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, це особливо важливо, адже український народ знову демонструє стійкість і вірність своїм ідеалам.

    Як відомо, це свято заснували ще у 2014 році президентським указом. Ми відзначаємо 21 листопада День гідності та свободи неспроста, адже саме на цю дату припадали події, які змінювали хід нашої історії. Зокрема, йдеться про дві найбільші революції, які пережила наша держава за роки своєї незалежності. 

    Так, 22 листопада відбулась Помаранчева революція, коли українці вийшли з протестами проти фальсифікації на виборах президента 2004 року. Через два місяці мирних акцій було скасовано нечесну перемогу Віктора Януковича, а новим президентом, після повторного голосування, став Віктор Ющенко.

    Революція гідності, яка у 2013 році називалась Євромайданом, розпочалась також у листопаді, але 21-го числа. Протести розпочалися через відмову від євроінтеграції й перехід уряду до проросійського курсу.

    Десятки тисяч протестувальників вийшли на вулиці Києва і влаштували на майдані Незалежності безстрокову акцію. Вони вимагали відставки урядовців та ухвалення законів, які закріплять зближення України з ЄС. Згодом протестні настрої поширилися й на інші українські міста.

  

 Огляд літератури 

«Майдан у книгах»

    Щороку День Гідності та Свободи українці відзначають 21 листопада - в річницю початку Євромайдану. Цього дня вшановується патріотизм і мужність громадян, які восени 2004-го та в листопаді 2013 - лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору. Події, що відбувались з нашим суспільством на зламі 2013/14 років та відбуваються сьогодні, мають доленосне значення для України та українців.

    21 листопада, в День Гідності та Свободи, ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні та усіх українських воїнів, які беруть участь у війні на Сході України, а тепер уже і в повномасштабній війні, хто власним життям, своєю жертовністю демонструють щире прагнення українців жити у вільній, демократичній й суверенній державі.

    До цієї події бібліотекою села Небилів для учнів 7- А класу Небилівського ліцею був проведений огляд літератури «Майдан у книгах». Для учнів були представлені  книги  письменників  і поетів, які відтворили події Революції Гідності та події Євромайдану:

        1. «Горять свічки на серці України» - книга пам’яті України. Книга скорботи, Пам’яті і Шани України. Івано - Франківська область.

        2. «Герої  Революції Гідності». Книга скорботи, Пам’яті і Шани України. Івано - Франківська область.

3. Михайло Мулик «Від Січового Стрілецтва - до Революції Гідності»

  4. Степан Процюк «Під  крилами  великої Матері. Ментальний Майдан»

5. Михайло Батіг «Ті, що спалахнули у небі зірками»

6. Любомир Михайлів «Йшли батальйони на Схід»

7. «Осінь у камуфляжі»: збірка віршів

8. «Прикарпатці  в АТО»

Кожен рядок цих книг сповнений невимовної скорботи  і болю, бо у них розповідається про Героїв Небесної Сотні і всіх Героїв України, які віддали життя, за нашу землю, за нашу свободу.

Небесній Сотні

Шана й молитви,

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освіти.

І в мирі, Господи,

Прийми до Себе.

Герої не вмирають! Вони житимуть вічно у нашій пам’яті. Їхні імена золотими літерами вже вписала у свою історію Матір - Україна. Ми схиляємо голови до Бога і просимо для них Вічну пам’ять і Царство Боже на небесах всім полеглим за незалежність України.

 Краєзнавча мандрівка

«Відкрий для себе рідний край»

    У кожного з нас є велика і мала Батьківщина. Наш рідний край-чарівна Бойківщина з її багатовіковою історією…Історія рідного краю має початок, але не має кінця. Рідний край-це місце, де ми народились і живемо. Кожний край має свою історію, свою неповторну природу. Свій рідний край треба оберігати і любити і знати його історію. Підростаюче покоління мало цікавиться історією та культурними пам’ятниками своєї малої Батьківщини. Саме зараз дуже важливо створювати умови для усвідомленого прагнення для вивчення рідного краю та виховання патріотизму та любові до рідної природи у дітей. Пропонуємо вашій увазі краєзнавчу мандрівку «Відкрий для себе рідний край»

    Ця мандрівка була проведена у бібліотеці села Небилів для учнів 3-Б класу Небилівського ліцею.

Мій Бойківський  край – стежина  рідна в полі,

Мій Бойківський край – ліси не мають меж.

Земля живе не висохне ніколи

Коли з добром до неї підійдеш.

    Тільки тут можна зануритися в атмосферу недоторканої природи. Ліси, у яких багато суниці, чорниці, малини, ожини, брусниці, грибів, займають понад 2/3 території. Цікавий для туристів бойківський край й своїми історичними пам'ятками.

    А почнемо ми свою мандрівку з нашої річки Лімниця. Перша згадка про нашу річку датується далеким 1240 роком. Нинішня назва сформувалася в останні 200 років замість попередньої «Ловниця». Сьогодні річка має довжину 122 км, й простягається Прикарпаттям від села Ясеня, Калуського району, аж до Галича, де впадає у Дністер.

Далі ми завітаємо в наше славне село Небилів. Село Небилів виникло в XVI ст., близько 1546 року. Небилів - перше українське село, яке увійшло в історію трудової еміграції з Галичини до Канади. 7 вересня 1991 року в Небилові  відзначили сторіччя початку еміграції. На святі були присутні делегації з Канади, США, Бразилії, де існують великі українські діаспори. Тоді ж встановили пам’ятник із портретами першопрохідців та барельєфом бойка, що прощається із Батьківщиною.

Далі ми помандруємо до Ту́рови Да́чі - гідрологічного заказника загальнодержавного значення в Україні. Розташований між селами Вербівка, Ловаги і Красне Калуського району Івано-Франківської області. Площа 255 га. Створений 1974 року. Перебуває у віданні лісокомбінату «Осмолода». Тут зростають рідкісні для даного району болотні вищі рослини: багно болотне, буяхи, пухівка піхвова, росичка круглолиста.

Продовжимо ми свою мандрівку до «Кедрової  палати»(або її ще називають дачею Шептицького). Сьогодні вона служить резиденцією українських митрополитів греко-католицької церкви.  Дорога до резиденції пролягає через річку Лімницю в урочище Підлюте в Івано-Франківській області. Резиденція «Кедрові палати» є курортним рекреаційним комплексом. Поруч із будинком відновлено церкву, унікальність якої полягає у внутрішній декорованій мозаїці.

Ми  піднімаємось високо в гори, де ми побачимо  гірське озеро Росохан - гiдрологiчна пам`ятка природи мiсцевого значення. Озеро тихе, чисте і прозоре настільки, що видно кожен камінчик на дні, озеро Росохан у гладі з дивовижною точністю віддзеркалює височенні смереки та блакитне небо.

А закінчимо ми свою мандрівку біля Ангелівської  доменної печі, також Ангелівська домна (домниця) - найстаріша на території України доменна піч з числа тих, що збереглися. Доменну піч в урочищі Ангелів було внесено до державного реєстру пам'яток архітектури національного значення. В 2011 волонтери із фундації «Карпатські стежки» та Осмолодське лісове господарство впорядкували та реконструювали Ангелівську доменну піч.

Вся наша мандрівка була доповнена відео матеріалами з Інтернету. Завідуюча клубом Шляхтич Тетяна і бібліотекар Зіник Ольга прочитали вірші нашого земляка Степана Осадчука про наш рідний край, його природу.

     На заході була присутня учениця  11 класу Патрійчук Тетяна, яка також прочитала свій вірш і чудову казочку про неймовірний, фантастичний світ природи.

    На знак вдячності за чудово проведений час у бібліотеці діти подарували для бібліотеки книжку «Скарбниця казок світу», у рамках акції «Подаруй книгу бібліотеці».

    В бібліотеці оформлена викладка літератури «Стежками рідного краю»

    Отож, діти познайомилися у цій мандрівці з нашим неповторним, мальовничим краєм,  як частинкою величного бойківського краю. Карпатські гори, швидкоплинна Лімниця, пам’ятки історії, духмяні луки заповідних куточків назавжди залишаться у їхній пам’яті.

 Поетичний вернісаж

Мовні перлини для кожної людини.

    27 жовтня в Україні відзначали День української писемності та мови. Свято започатковане 1997 року Указом Президента «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства» і  збігається з Днем пам’яті Нестора Літописця.

    Упродовж багатьох століть нашу мову забороняли та намагались викорінити, а над носіями вчиняли геноцид. Особливо важливим свято стає зараз - у дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Знання української мови та спілкування нею у повсякденному житті засвідчує нашу громадянську ідентичність, захищає інформаційний простір й укріплює зв'язок поколінь.

    З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

    Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 ст. до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми - знак миру. Потім - схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті - ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови - є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян - братами Кирилом і Мефодієм.

    У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. Преподобний Нестор Літописець в “Повісті минулих літ” називає книги “ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. “Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначає він, - то знайдеш користь душі своїй.”

    Українська мова є національною мовою українського народу і бере свій початок із глибини віків. На території України проживає 9 етнічних груп: поляни, подоляни, бойки, гуцули, лемки, литвини, поліщуки, черкаси, карпатські русини.

    Усі вони мають свій діалект, свою говірку, але основою тих говірок є українська мова. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

    Для нас рідна мова - це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

    В бібліотеці села Небилів оформлено викладку літератури, біля якої проведено поетичний вернісаж «Мовні перлини для кожної людини»

     Мова є справжнім скарбом нації, тим, що гуртує виховує та надихає українців на боротьбу за вільну державу та національну ідентичність.

 Літературне досьє

Художній світ Володимира Лиса

    26 жовтня виповниться 75 років від дня народження  Володимира Лиса - відомого українського журналіста, прозаїка і драматурга, майстра витонченого слова і глибоко народного письменника.

    Його називають справжнім феноменом сучасності.

    

    Бібліотекою села Небилів підготовлено літературне досьє "Художній світ Володимира Лиса"

     Народився на Волині, у селі Згорани Любомльського району. Закінчив факультет журналістики Львівського університету.

    Активну письменницьку діяльність Лис розпочав ще у 80-х рр. ХХ ст. Невдовзі після закінчення Львівського національного (у ті часи — «державного») університету ім. Франка він став поєднувати журналістську і письменницьку діяльність, створюючи п’єси, радіоп’єси й романи. Уже тоді він отримував схвальні оцінки критиків (наприклад, повість «Там за порогом» одержала у 1989 р. першу премію на республіканському конкурсі за кращий твір про молодь).

    Довгий час він працював у редакціях багатьох газет, тому мав нагоду з перших вуст чути різні життєві історії. Саме тому у його творах читачі бачать правду життя, котра буває драматичною, трагічною, або ж щасливою. Сам автор про це пише так: «Та й світ надто щасливим не буває за своєю природою, от яка біда. Є білі смуги й смуги чорні. Є люди білих смуг, а є чорних, є просто смугасті».

    У літературі Володимир Лис дебютував як драматург, п’ять його п’єс були поставлені в різних театрах України та на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року.

    Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Відомими стали такі книги автора, як «Іван і Чорна Пантера», «Обітниця», “Романа”, «Соло для Соломії», «Діва Млинища», «Графиня» та інші.

    Роман Володимира Лиса «Століття Якова» здобув перемогу у національному конкурсі «Коронація слова» у статусі «Найкращий роман десятиліття». За цим твором знято історичний мінісеріал.

    Сьогодні Володимир Лис — лауреат численних літературних конкурсів і входить у ТОП-100 найвпливовіших людей Волині.

    Усіх, хто цікавиться сучасною українською літературою і ще не знайомий із творчістю Володимира Лиса запрошуємо до нашої бібліотеки. У нас є що вам запропонувати.