Меню

субота, 25 травня 2024 р.

 Літературний портрет 

«Роман Іваничук – майстер історичного роману»


      Я завжди цікавився історією. Взагалі,                   така моя натура – любив читати                        історичні романи, повісті,                                  книжки Чайковського, Кащенка. У                    дитинстві навіть пробував осмислити             Грушевського.

                                                 /Р. І. Іваничук/    

    Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.

   Заглиблення в історичне минуле свого народу, спільні події й герої, символічні образи, провідні ідеї, а найголовніша – ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини об’єднують усі романи Романа Іваничука в один цикл, в один великий роман про рідну історію. Людина в його творах духовно пов’язана з тим часом, в якому вона живе, пронизана його плином, і він зумовлює її поведінку і її мету. Саме через випробування в досягненні цієї мети людина й розкривається в творах Романа Іваничука    Він прожив довго – 87 років, і написав багато: новел, повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» – це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу. 

   До 95 річчя від дня народження Р. І. Іваничука –українського письменника, громадського діяча, одного з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка бібліотекою села Небилів підготовано літературний портрет «Роман Іваничук – майстер історичного роману»

    Народився 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, Господа...» (1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника – сільський учитель і його літературний наставник.

     Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у студентському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.

    Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.

    Перша збірка малої прози «Прут несе кригу» (1958 р.) привернула увагу читачів.

    З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу «Жовтень», який згодом було перейменовано на «Дзвін», завідує  відділом прози.

    Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості, який приніс письменникові величезний успіх у читачів. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати «Мальви» в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”. Спочатку Р. Іваничук назвав свій роман «Яничари», але така назва могла викликати підозру цензури, бо натякала на національний аспект, тому з "маскувальною" метою автор замінив її на «Мальви».

    У тому ж році письменник написав ще один роман «Журавлиний крик», опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.

    А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких «Черлене вино», (1976 р.), «Вода з каменю» (1982 р.), «Шрами на скалі»(1986 р.), «Бо війна війною» (1991 р.), «Орда» (1992 р.), «Ренегат», «Євангеліє від Томи» (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» йому було присуджено премію ім. А. В. Головка  ( 1978 р.), згодом за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір» нагороджений  Державною премією ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними масштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.

    У червні 1988 року Роман Іваничук очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990-го – обраний народним депутатом, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року

    Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.    

    16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.




середа, 15 травня 2024 р.

 Виставка місцевих вишивок

«А над світом українська вишивка цвіте»

День вишиванки

День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім’ю, родину.

Як шила мати і вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

А як же вишивала рушники

І дарувала дітям на дорогу…

Щоб діти подолали всі шляхи

Й верталися до рідного порогу.

В тих вишиванках думи і пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

    До Дня вишиванки на подвір’ї клубу села Слобода Небилівська працівники культури організували виставку місцевих вишивок.


     Вишиванка для українців – не просто традиційний предмет народного одягу. Це символ українства, ознака належності до нашої великої нації, уособлення багатих традицій та любові до рідної країни. Про вишиту сорочку знімають фільми, її оспівують в піснях та поетичних рядках, і все це не може залишити байдужим жодного з нас! 


 Ілюстрована викладка літератури

«Духовний храм людини: сім’я, родина, дім.»

    До Міжнародного дня сім’ї у приміщенні бібліотеки села Слобода Небилівська оформлена ілюстративна викладка літератури.  

Усе, що є найкраще у дитини:

Її талант, культура, доброта —

Від тата й мами йде і від родини —

Незаперечна істина свята.

Сім’я, родина — це велике диво,

Там є любов і ласка, і тепло.

Там дітям затишно і радісно, й щасливо,

Тепер у нас і завжди так було.

Як тато є й матуся є рідненька,

Там добре дітям, є в них доброта.

В дітей тоді й сорочечка біленька,

І ластівкою мрія заліта.

Сім’я, родина в кожного хай буде,

В ній стільки щастя, мудрості й тепла!

Живіть щасливо на землі цій, люди,

Й щоб доля ваша світлою була!

    Сім’я, родина і Батьківщина – це єдині поняття. Людина до глибокої старості пов’язана з тією сім’єю, з якої вона вийшла, і все життя пов’язана із землею, де вона народилася, зросла… Куди б не закинула її доля, вона завжди подумки з Батьківщиною

    Саме зі своєї сім’ї, з родини іде у світ людина і несе в нього своє серце, наповнене добротою і любов’ю, відчуттям краси і справедливості. Саме з сім’ї несе вона у світ правду, чесність, віру, традиції і звички.




неділя, 12 травня 2024 р.

 Ілюстративна викладка літератури 

« Берегиня роду»

    Квітує ніжно  рідна українська земля, вирує яскраво травень, дзвенить у блакиті пташиний спів!  Незважаючи на страшну війну, прокидається від сну  природа, Україна  вдягається у трави та бузок  і теплий весняний вітерець приносить до нас світле і радісне свято - свято  Матері.  Воно стукає у кожну оселю і, ставши на порозі, нагадує призабуту мудрість віків - звичай вшановувати Материнську Долю.

    Рухається історія, змінюються часи, сягає фантастичних вершин наука й техніка, але неминущою цінністю, незамінною духовною та моральною величиною залишається в людському суспільстві Мати. Адже в основі загальнолюдської моралі – любов до Матері і шаноба до Материнства, які об’єднують людей незалежно від будь-яких відмінностей між ними. У цьому відношенні Мати і Материнство схожі на Сонце, яке несе життєдайне тепло всьому людству. "Мама" - моє перше слово .. "Мама" - це горнятко теплого молока, це запашний шматок  пшеничного хліба, це і розповідь про дідів - прадідів, це і мамина наука: "Будь добрим до людей, і люди будуть добрі до тебе".. Яке це щастя мати маму!!! Що є святішого за ці слова?  Бо від малечку і протягом багатьох літ супроводжують нас у житті її ніжна ласка, палка любов і турбота.

    Мати - найрідніша і найближча кожному з нас людина. Вона дарує нам життя. Вона вчить нас людських правил, оживляє наш розум, вкладає у наші вуста добрі слова. І немає нічого  святішого і безкорисливішого, ніж любов матері. Образ матері , оспіваний у музичних творах, опоетизований у художніх творах та віршах, прославлений у казках і легендах.

Багато в світі різних слів

І різних виразів чимало,

Та найласкавіше із них

І найрідніше слово – Мама.

Хоча б яку ти вибрав із доріг,

Хоча б якими ти пішов шляхами, 

Та через терни горя і зневір

Ти повертаєшся до мами.

    До Дня Матері в бібліотеці села Слобода Небилівська оформлена викладка літератури «Берегиня роду.»



четвер, 9 травня 2024 р.

 Експрес презентація

« Україна і Європа – разом у майбутнє»

    Бібліотека, клуб та школа села Слобода Небилівська з учнями 3-4-х класів підготували та провели захід до Дня Європи.

















 

 

середа, 8 травня 2024 р.

 З ПЕРЕМОГОЮ У СЕРЦІ

    Сьогодні, 8 травня, ми відзначаємо День пам’яті та примирення, день, який нагадує нам про тяжкі випробування Другої світової війни і величезні жертви, які були принесені в ім’я миру. Ми пам’ятаємо мільйони життів, які були втрачені у цій страшній війні, і віддаємо данину поваги всім, хто боровся з нацизмом.

    Працівниками культури села Слобода Небилівська оформлено ілюстрована викладка літератури, за допомогою якої користувачі ознайомляться з подіями 1939-1945 років.

    У наш час, коли Україна знову зіткнулась з жорстокою агресією, цей день набуває особливого значення. Ми, як ніколи, розуміємо ціну миру та свободи, які наші предки виборювали, а ми зараз обороняємо.

    Нехай мужність та відвага наших предків надихають нас сьогодні. Пам’ятаємо минуле, боремось за майбутнє!



 Урок – реквієм: 

«Вшануємо хвилиною мовчання, 

Вкраїно тих, що полягли»

    8 травня вся світова спільнота відзначає День пам’яті та примирення. До цієї дати в бібліотеці с. Небилів був проведений урок – реквієм: «Вшануємо хвилиною мовчання, Вкраїно тих, що полягли.»

     Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам’яті наших дідів, батьків і старших братів, пам’яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам’яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам’яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна. Сьогодні ми відаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

    За роки Незалежності, Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні дев’яності Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу. Тепер наше мирне небо  опалене полум’ям нової війни. Ми знову розпочали відлік тривожного воєнного часу. Знову  ллється на нашій землі кров. Відлік ведемо від Небесної Сотні до останніх зведень війни.

Війна і смерть - дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки...

Це - ніби чиясь невблаганна кара,

Що слід лишає на усі роки.

     Але ніколи не будуть забутими імена наших захисників, тих, хто не пощадив свого життя заради України. І ми – українці, ніколи не забудемо і ніколи не здамося, бо ми нація вільних і незламних…Ми закликаємо всіх вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє.

    На жаль і серед наших односельчан є загиблі воїни, які віддали своє життя за волю і Незалежність і краще майбутнє нашої держави. Це - Тичковський Василь Ігорович і Пулик  Роман Романович.

А знаєте, війна колись закінчиться

І з часом відбудуються міста,

Але ніколи більше не повернуться

Всі ті, кого забрали небеса...

    Вшануємо світлою пам’яттю всіх, хто віддав своє життя через вторгнення російської федерації в Україну! Згадаймо Героїв, які боролися і загинули за наше майбутнє, не винних дітей, мирних українців та всіх наших співвітчизників!

    Давайте згадаємо наших Героїв і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять тих, хто віддав своє життя за європейське майбутнє України. Щоб наша держава розвивалася як демократична, успішна і сучасна країна. В якій панують мир, добробут і верховенство права. Світла пам’ять тим, хто за це віддав свої життя на Майдані. І світла пам’ять тим, хто поліг, захищаючи територіальну цілісність нашої держави України. І помолитися за всіх тих, хто безстрашно продовжує захищати нашу незалежність.

У бібліотеці оформлена викладка літератури: «Літопис мужності і слави»



субота, 4 травня 2024 р.

 Експрес інформація

«Пасхальні символи»

    Вже 5 травня православні християни відзначатимуть священний Великдень. Головними атрибутами свята є паска, крашанки та великодній кошик, з яким віряни відвідують церковну службу. Сьогодні працівники бібліотеки села Небилів підготували експрес інформацію « Пасхальні символи», за допомогою якої можна дізнатися що ж означають головні великодні символи?

Великодній кошик 

    Традиційно українці збирають великодній кошик з пасками та крашанками, який освячують зранку або напередодні ввечері на церковній службі. Зверху накривають кошик  рушником, який означає вічне життя та любов. Також до нього кладуть свічку — світло, яке виноситься назовні між людей.


Паска

    Одним з головних символів Великодня є солодка паска. Це хліб вічного життя, символ Христа, який добровільно пішов на страждання задля спасіння людства. Також здоба означає присутність Бога в житті всіх людей, а її солодкість і краса — співчуття, милосердя і турботу Творця.


Крашанки та писанки

    Фарбовані або розписані яйця символізують воскресіння Ісуса Христа, родинне щастя, мир та добробут. З ними пов'язана одна з головних великодніх традицій — гра у навбитки, під час якої люди стукаються писанками.



М’ясні страви 

    До Великодня господині готують домашню шинку чи ковбаски, які додають до великоднього кошика. Вони є символом достатку та матеріального благополуччя родини.


Cир і масло

    Ще одні атрибути священного свята, які вважаються даром природи і ознакою жертовності Ісуса Христа.




Хрін

    Традиційною стравою на Великдень є хрін, перетертий з буряком. Також рослину додають до кошику як символ довголіття та міцного здоров’я.



     Цього року ми знову будемо  відзначати Великдень на тлі повномасштабної війни. Але віра в майбутню перемогу добра над злом ще більше об’єднує всіх нас. 

    Тож у цей благословенний час прийміть від нас найщиріші вітання з Великим Днем Світлого Христового Воскресіння! Нехай Святий Великдень несе нам довгоочікувану радість перемоги, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, вселяє спокій у серцях, живить душу та укріплює віру.