Година – реквієм

« Мій біль Чорнобиль»

    Працівники клубу та бібліотеки села Слобода Небилівська організували та провели захід до 38-х роковин Чорнобильської трагедії.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде…

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає.

    26 квітня – дата, яка стала для всіх наступних поколінь українців «ч о р н о ю» - це День Чорнобильської трагедії. Радіаційна смерть випустила своє жало з «мирного атома»

    О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС, що мав  потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Зойкнула Земля чаїним криком:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

Іди, синочку.  Хто ж, коли не ти7..

Спалахнуло Небо, впало крижнем:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже не сина, ані мужа

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

    Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони  нагадують: «Пам’ятайте!  Хай не повториться! Хай земля зацвітає на весні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм. Пам’ятаймо!»

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила та війна,

Це стогнуть села України,

Де мирний атом не минув.

Він впав смертельною росою

На рай дібров,

На зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

На допомогу крик німий

Між попелом остання іскра.

Запала тиша.