Літературний вернісаж
«О світ поезії, любов моя й тривога»
Поезія – це той дзвінкий струмок,
Що витікає з надр душі твоєї,
Це мрії у тлумаченні думок,
Що з вірою вселяються в надію!
Поезія – це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
Ігор Федчишин
Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії.
Поезія - це зібрані плоди на островах підсвідомості, привезені часом з теплих, часом з холодних країв. Це своєрідна музика, кожна нота якої - частина твого життя. Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так, чи інакше, крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв'язок із надприродним, божественним.
З любителями поезії в приміщенні бібліотеки села Слобода Небилівська відбувся літературний вернісаж «О світ поезії, любов моя й тривога»
Поезія... Вона і втішить, і пригорне, і приголубить. Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, закликати людину мислити образами, допомагає спілкуванню, розширює кругозір.
Найкращим визначенням поезії є слова Ліни Костенко: «Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». З цим важко посперечатися. Цінність поезії в тому, що кожен читач знаходить тут щось своє. Вона входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця.
Поети - люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного. Це спонукає їх до вияву подяки Творцеві за життя, розмаїття природи у поетичній формі.
Щоб поринути в чарівний світ поезії – світ, де, розправляючи душу, як крильця метелика, ми прагнемо запам’ятати сьогоднішні та згадати пережиті миттєвості у нашому житті.
Немає коментарів:
Дописати коментар