Віртуальна виставка – розповідь 

«Рідна мова – мова барвінкова»

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода, 

То України мова барвінкова, -

Така багата й вічно молода.

   

     Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?

    Кожен народ пишається своєю державою, своєю мовою Ми, українці, тільки недавно здобули волю. Тепер у нас є своя держава, своя мова. І як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли її, наша мова живе, вона немов чисте джерело, що витікає з - під землі і напуває кожного, хто припадає до неї вустами.

    Рідна мова така ж дорога нам як наші батьки, як земля, по якій ми зробили перші кроки. Людина може знати багато мов, але рідною залишиться материнська мова.

    Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,- скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей.

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

 21 лютого-Міжнародний день рідної мови

                                Мова - державна перлина,

                                Нею завжди дорожіть

                                Без мови немає країни - 

                                Мову, як матір, любіть.

                                            Летить планета в космосі жива,

                                            На ній народжене усе, щоб жити.

                                            Людині дані розум і слова.

                                            І почуття найвищі, щоб любити!

                                Все для людини: небо і поля,

                                І кожен має право розмовляти

                                Тією мовою, що нам дала Земля,

                                Співати пісню, що навчила мати.

    21 лютого, увесь світ відзначає свято своєї рідної мови. Міжнародний день рідної мови проголосила Генеральна конференція ЮНЕСКО в листопаді 1999 року. На землі проживає безліч людей різних культур і різних національностей, вони сповідають різну віру й розмовляють різними мовами. Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. 

    До цієї дати в бібліотеці села Слобода Небилівська проведено літературну годину «Плекаймо рідну мову»

     Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати найтонші відтінки думок і почуттів. Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ми іноді й не замислюємось над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх... Сприймаємо слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

     Рідна мова в кожного із нас єдина, як мати, як рідна земля. І де б не були ми, завжди хвилюємось, зачувши рідне слово, скрізь відчуваємо поклик Батьківщини. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати до себе поваги. Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків.

            

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

 Оформлено викладку літератури «Плекаймо рідну мову»

                                     Виставка - інформація:                         «Сучасні герої України»

    Україна - країна героїв. За довгу історію у нас були і великі князі, і хоробрі козаки, і відчайдушні захисники. Щоб перерахувати усіх наших героїв, нам би не вистачило і стометрового аркуша паперу.

    Захисники України та її народу - хто вони? В усі епохи існування нашої держави славна українська земля народжувала справжніх воїнів, мужніх, сильних та гідних людей, які в часи війни і небезпеки ставали на захист своєї землі, свого народу, своєї Батьківщини. Вони покликані захищати тих, хто слабший, хто в небезпеці, захищати території нашої країни, одвічні українські землі та їх народ.

    І теперішній час не став виключенням - герої, як і раніше, завжди поряд. Вони - в наших рядах. Часто герої скромні й небагатослівні але з незламним духом, відважним серцем та гідністю справжнього сина своєї Батьківщини, який стає на її захист у найбуремніші часи. 20 лютого 2014 року стало найчорнішим днем в історії незалежної Української держави: цього дня у центрі столиці загинули десятки українців, які протестували проти режиму тодішнього президента.  

    Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, релігійними й навіть політичними переконаннями. Найстаршому - Іванові Наконечному - тоді виповнилося 82 роки, а наймолодшому - Назарові Войтовичу - лише 17. Замість сотень на Майдан вийшли тисячі, а згодом і десятки, сотні тисяч людей…

    Усіх їх об’єднала мрія жити у демократичній європейській країні, бути господарями на Богом даній землі. Першими в один з листопадових вечорів зібралися у центрі Києва студенти. Мета - висловити незгоду з позицією тодішнього президента, який цілеспрямовано здавав Росії національні інтереси України, обравши не європейський шлях розвитку, як обіцяв, а російський. За це їх розігнав «Беркут», жорстоко побивши -  у лікарні потрапили десятки людей.

    Одним з тих героїв був і наш земляк - Костишин Михайло Йосипович, учасник Євромайдану, Герой Небесної Сотні, Герой України.

    Прагнучи змін на краще у своїй державі, був учасником Помаранчевої революції, а згодом вийшов на барикади Майдану. Додому приїжджав на декілька днів, аби привести себе в порядок, зігрітися. Був жорстоко побитий у сутичках із «Беркутом» та з 27 січня 2014 року перебував на лікуванні у Львівській комунальній міській клінічній лікарні. Помер в ніч на 26 лютого 2014 року.                            

    Був нагороджений: званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)  за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Медаль «За жертовність і любов до України»  (посмертно).

    Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають. Упевнені: люди, які у ті холодні осінньо - зимові дні й ночі пішли під кулі, житимуть у нашій пам’яті вічно. Принаймні у пам’яті тих з нас, хто є українцем не лише за паспортом, а за духом, свідомістю, хто прагне жити у вільній демократичній Україні.                 

    20 лютого - День Героїв Небесної Сотні. До цієї дати в бібліотеці с.Небилів оформлена виставка - інформація: «Сучасні герої України», на якій представлена література, яка знайомить наших користувачів з  подіями, які відбувалися на Майдані Незалежності, з людьми, які боронили волю, свободу і незалежність своєї держави, віддали своє життя і стали Героями Небесної Сотні.

 

 Історичний портрет 

«Йосиф Сліпий – мученик за віру в Бога»

 до 130-річчя від дня народження.

    Народився 17 лютого 1892 р. в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 р. очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 р. був посвячений митрополитом А. Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником.

    У листопаді 1944 р. Й. Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 р. митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище.

    Майже десять років патріарх Й. Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 р. його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Краснодарський край), де він працював сторожем. Активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання.

    У 1957 р. його було знову заарештовано й ув'язнено на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 р. клопотанням Папи Іоанна XXIII Й. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму.

    У Римі почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 р. виступив на II Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 р. відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Його зусиллями 1969 р. у Римі збудовано собор Св. Софії, відновлено видання журналу «Богословіє», випуск джерельно-богословських праць (вийшло понад 100 томів).

    У 1965 р. Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968—1976 pp. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу.

    Помер 7 вересня 1984 р. Був похований у збудованому ним соборі Св. Софії в Римі. У 1992 р. відповідно до його заповіту прах було перенесено на Батьківщину в собор Св. Юра у Львові.

    В бібліотеці оформлено викладку літератури "Йосип Сліпий - мученик за віру в Бога"

Він був як дуб, що горде верховіття  

Підняв назустріч буряним вітрам.

Поліг весь ліс в негодах лихоліття –

Лиш дуб з вітрами дужається сам

Він був як скеля,що назустріч хвилям

Чоло підносить сіра і німа,

Морські  прибої береги розмила –

Лиш скеля з морем бореться сама.

 Інтернет - мандрівка: 

"Подорожуємо країною Добра"

 О, доброта! Вона завжди в ціні.

 Фундамент світу! Стовп його! Вершина!

 І, якщо не розплавлений світ у вогні,

То це - Доброта! Вона - причина.

    Коли ми добрі, до себе, до інших, до світу, наше життя набагато яскравіше й приємніше, але часом і важче. Не в моді нині доброта! Байдужими і злими бути легше, для цього не треба прикладати зусиль. Тільки чи довго це триватиме, адже світ потім буде холодний і жорстокий до таких людей.

    Дорогі друзі! Сьогодні ми з вами здійснимо невеличку інтернет – мандрівку: "Подорожуємо країною Добра"

                       Перша зупинка на станції Доброта

    День Доброти відзначається щорічно 17 лютого з ініціативи міжнародних благодійних організацій. Свято має загальносвітове значення, святкують його всім світом, незалежно від громадянства, національності і релігійних переконань.

    Кожна людина гостро відчуває природне бажання добра, яке б зробило її справді щасливою. Добро закладається в людині від народження, це невід’ємна складова природи в кожному з нас.

    " Роби добро, - мені казала мати, - І чисту совість не віддай за шмати!" Благословенний мамин заповіт. Ніхто в мені не зможе поламати. (Д. Павличко)

                     Друга наша зупинка на станції Милосердя

    Милосердя - найвірніший знак справжньої величі людини! Це безкорислива допомога або співчуття до ближнього, яку здійснює людина від щирого серця. Одне добре слово дає людині надію і підтримку. Кусочок хліба рятує від голоду. Одна склянка води втамовує спрагу. Одна добра справа перемінює нас.

                   Третя наша зупинка на станції Дружба

    Товаришування, дружба - взаємини між людьми, які народжуються, міцніють на основі спільного навчання, інтересів, уподобань. Товаришувати можна з багатьма ровесниками, а дружити - лише з одним чи кількома. Друзів пов'язує велика повага один до одного, принциповість у взаєминах, симпатія, взаємодопомога.

    Дружба - це святе слово, святе почуття, яке можливе тільки на основі взаємоповаги. Справжньою основою для дружби є рівність. В усі часи вважалось великою цінністю мати друга. У скіфів дружба перевірялась кров'ю і оформлялась спеціальним договором і великою присягою. У епоху середньовіччя дружба вважалась втіленням благородства й вірності. А для людей епохи романтизму дружба - це живе почуття, безпосереднє життєве переживання.

                     Четверта наша зупинка на станції Краса

    Мудрі люди казали: "Добро й краса - вони врятують світ". Сама природа подбала про те, аби все, що є в ній живим, було красивим. Красивий ліс, що вдягнувся в зелені шати, красиве поле соняшників, що повернули свої голівки до сонця - всюди присутня краса, що милує око.

    Дитину змалечку привчають бачити й творити красиве, бо потворне не розвиває й не спонукає до злету думки, творчості, прагнень.

    Красивими є не лише речі чи сама природа. Красивими є люди, особливо красиві своєю душевною красою. Бо такі люди добрі, привітні, вони ніби світяться зсередини. Такі люди тримають нашу землю, на них тримається весь світ, отже, саме така краса врятує світ. Це краса людяності, краса чистих почуттів, краса думок.

                   П’ята наша зупинка на станції Щастя

    Мабуть, немає такої людини серед нас, яка б не хотіла бути щасливою. Але чи всі знають, як цього досягти. У кожної людини своє поняття, що таке щастя, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Не дарма народ каже: "Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий."

    Що ж таке щастя ? Щастя - невід’ємна частина нашого життя. Це те, без чого ми не можемо існувати; це відчувати, що ти потрібен людям та відкривати невідане. Мабуть, щастя - це відчувати красу рідної землі чи віднайти себе в професії. І у кожного воно своє.?…

    Ось закінчилась наша мандрівка. Ми з вами побували в чудовій країні Добра, де панує милосердя, любов, краса, дружба і щастя.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра!

Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.