Лесині читання: «Ні! Я жива, я буду вічно жити»

     Крізь роки промовляє до нас Леся Українка, вклавши у вуста Мавки, героїні чудової «Лісової пісні», ці особливо яскраві слова, що стали пророчими для самої поетеси, яка в собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові. Ця тендітна жінка виявилася мужнішою за багатьох чоловіків, бо інколи мужність потрібна вже для того, щоб просто жити.

                                                Так! я буду крізь сльози сміятись,

                                                Серед лиха співати пісні,

                                                Без надії таки сподіватись,

                                                Буду жити! Геть думи сумні!          

                                                                                                                                  

    Але ніщо не могло зламати Лесю Українку. Її життя - це сонячний промінь, що пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла. Іншої такої жінки - письменниці, борця немає у світі.

     25 лютого вся громадськість відзначає 150-ту річницю з дня народження великої дочки українського народу, яка золотими літерами вписала свою творчість в культурну спадщину нашої нації.

   До дня цього славного ювілею в бібліотеці села Небилів відбулися Лесині читання: «Ні! Я жива, я буду вічно жити».

   Була оформлена викладка літератури: «Лесі Українці – 150»

                                      

   Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися і така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і відданість народові та Батьківщині. Ні, другої такої на світі не було. Леся – неповторна. Її життя  – це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.