ГЕРОЇ КРУТ –

 ДЛЯ НАЩАДКІВ ВЗІРЕЦЬ.

    28 січня 2024 року відбулося вшанування пам'яті героїв Крут, з юнацтвом проведено історичну годину Присутні ознайомилися з історичними подіями 1918 року, що відображають героїчну самовідданість, патріотизм, мужність та любов до України юних борців за волю держави. Учасники заходу зачитали поезію про події тих днів.

Ви сміло виступили в бій,

Хоч ворог йшов, страшний, суворий,

В душі не було молодій

Перед сильнішим злом покори!

     

 І не злякало Вас те зло,

     Ні смерть в снігу, страшна, холодна,

     Вгору підняли Ви чоло,

     На Вас чекала ж вся Соборна!

Ви стали прикладом усім,

Про Вас нікому не забути!

В понурій темряві віків

Світити будуть завжди Крути!

    Бій під Крутами став символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України. 

    Після здобуття Україною 1991 року незалежності подвиг героїв Крут став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. 1998 році на місці бою біля станції Крути та на Аскольдовій могилі встановлено пам'ятні знаки.

 Історичний екскурс

«Крути… Подвиг і трагедія».

    Щороку, 29 січня, українці вшановують події кінця січня 1918 року, коли юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху – бій під Крутами.

    Цей день, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим у нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніх поколінь. День пам’яті Героїв Крут.

    29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач – Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте, більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого „ молодшого брата ”. Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.

    Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці, створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.

    Бій розпочався о 12 годині дня, фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаку ворога, не залишаючи своїх позицій . Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте незабаром, скориставшись кількісною перевагою, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 

    Крути – це бій за майбутнє, майбутнє України. І цей бій триває…Тепер від нас залежить його результат, у  наших руках шанс на остаточну перемогу, яку Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібна єдність та рішучість, героїзм і жертовність, яку проявили ті, хто прибув на станцію Крути 106 років тому. 

 Літературний портрет

«Поет і пісняр»

      Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківській області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах , спеціальну – в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та літературному інституті в Москві. Трудову і творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком-економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано–Франківської обл. Служив у армії – після на журналістській роботі. Був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем. Доцентом Київського та Прикарпатського університетів.

      Автор поетичних збірок "Молоді громи" (1969), "Золотий Тік" (1971), "Писаний Камінь" (1974), "Задума гір" (1989), "Головиця" (1985), "Луни" (1988), "Галич" (1990), "Заплаканий промінь" (1992), "Хмаролом" (1998); книжок для дітей "Чарівне горнятко" (у співавторстві, 1971), "Маленьке шпаченя", "Казки Підгір'я" (1976), "Золота вежа" (1983, літературний запис), "Ходили опришки" (у співавторстві, 1984), "Золотий човник" (1986), "Срібні воли" (1995); книжки оповідань і повісті "Перо Золотого птаха" (1978); "Ключ–зілля" (1981), "Дараби пливуть у легенду" (1991), "Ватра на Чорній горі" (2001), "Славетний предок Кобзаря" (2001); романів: "Страж–гора" (1981, 1982, 1985, 1989), "Галицька брама" (1989); публіцистичної книжки "Івано-Франківщина" (1984), низки фотоальбомів; перекладу сучасною українською мовою "Слова про похід Ігорів"; збірки пісень "Співають гори" (1985), "Сміються, плачуть солов'ї" (автор, упорядник) та ін.

     Близько 100 поезій покладено на музику. Твори друкувалися англійською, башкирською, білоруською, іспанською, киргизькою, китайською, литовською, російською, румунською, словацькою, польською, молдовською, італійською, непальською, узбецькою мовами та мовою есперанто. Автор досліджень з давньої української літератури, історії, краєзнавства, міфології, етнології та фольклористики, зокрема "Бусова книга", "Українські тости".

    Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені В. Стефаника. Автор поетичних збірок "Молоді громи", "Золотий Тік", "Писаний камінь", "Задума Гір", "Головиця", "Луни", "Галич", "Заплаканий промінь", книжки вибраних віршів, поем і пісень "Хмаролом". Для дітей випустив збірки" Маленьке шпаченя", "Золотий човник". Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями. Їх поклали на музику композитор А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети "Співають гори", "Любисток", "Над горою місяць повен", "Козак гуляє", аудіо і грамзаписи.

     Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ "Страж-гора", "Галицька брама", "Ключ-зілля", "Перо Золотого птаха", "Дараби пливуть у легенду", "Івано-Франківщина", "Землі нев'януча краса". Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, тостів, а саме: "Казки Підгір'я", "Золота вежа", "Срібні воли",  "Українські тости".

 СТЕПАН ПУШИК – БАРОМЕТР ЕПОХИ

Живу і дію,

І усоте, знову

Запитую у себе:

Хто я єсть?

В сльозі й любові

Викупаю слово

і переціджу

Через совість й честь…

    26 січня  минає 80 років від дня народження  Степана Пушика – поета, прозаїка, фольклориста, публіциста, літературознавця. Степан Пушик – член Спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1990), премії ім. П.Чубинського (1999), премії ім. В.Стефаника (1998).

    Автор багатьох поетичних збірок та прозових творів. Автор досліджень з давньої української літератури, історії, краєзнавства, міфології, етнології та фольклористики.

    Ближче познайомитися з життєвим та творчим шляхом Івано - франківського літератора допоможе користувачам розкрита викладка літератури  «Степан Пушик – барометр епохи», організована в приміщенні бібліотеки.

 Флешмоб

«В день Соборності та Злуки 

всі візьмемося за руки»

Велична і свята, моя ти Україно

Лише тобі карать нас і судить

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить.

    Сьогодні, 22 січня - День Соборності України. Це свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту воз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

    В цей день в селі Слобода Небилівська пройшов  флешмоб «В день Соборності та Злуки всі візьмемося за руки».

    Ми повинні подякувати нашим захисникам, що маємо можливість зібратися. Дякуємо усім воїнам, які бережуть наш спокій та женуть ворога з окупованих територій. В свою чергу маємо максимально допомагати Збройним Силам України. Наша акція є символічною і має нагадати усьому світові, що Україна єдина та соборна, адже світ буде допомагати лише тій країні, яка єдина в своєму прагненні перемогти і ми обов’язково переможемо.

В день Соборності та Злуки,

Всі візьмемося за руки, 

Й будем міцно їх тримати:

Нас не зможуть роз'єднати!

                                                                                    СОБОРНІСТЬ                          РІДНОЇ ЗЕМЛІ  -                        ОСНОВА НАЦІЇ                      

          Й НАРОДУ

     В українському національному календарі дата 22 січня 1918р. посідає одне з провідних місць. Так,саме 22 січня 1918 року Універсалом  Центральної Ради  було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919р., у Києві на Софіївській площі проголошено Акт Злуки (об’єднання)  українських земель в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав – УНР та ЗУНР.

    На сьогоднішній день важливо не лише належно оцінити вагомість самого факту воз’єднання українських земель в єдину соборну державу, а й врахувати помилки минулого, щоб не втратити української державності. Сьогодні маємо залишатися мудрими і розсудливими, виваженими в думках та ідеях, бо лише в єдності дій та соборності наших душ можемо досягти поставленої мети -  побудови вільної, демократичної України.

    Імена славних і безстрашних борців, які поклали своє життя на вівтар визволення, свободи і соборності незалежної України, вписані золотими літерами в героїчний літопис історії боротьби українського народу. Своїми вчинками вони здобули право на безсмертну славу.

    Соборність - це єдність наших земель Соборність України - це єдність усіх українців навколо головних ідей нашого майбутнього. Сьогодні ми як ніколи відчуваємо єдину державу, бо самі творимо її.

 

 Виставка – подорож: 

«Стежками рідного краю».

    Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла. Щоб по справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. У зв’язку з цим одним з пріоритетних напрямів патріотичного виховання молоді є краєзнавство.

    В даний час історія нашої Батьківщини переживає не кращі часи. Підростаюче покоління мало цікавиться історією та культурними пам’ятниками своєї малої Батьківщини. Саме зараз дуже важливо створювати умови для усвідомленого прагнення для вивчення рідного краю та виховання патріотизму у дітей.

Рідний край-до тебе душа рветься

Бо пройшло дитинство там моє.

Іноді мені навіть здається

Що моя частинка там живе.

Рідний край-тому і зветься рідним

Бо там все знайоме,все твоє.

Проживи своє життя ти гідно

І завжди борися за своє!

    Пропонуємо вашій увазі виставку - подорож: «Стежками рідного краю».

       Рожнятівщина розташована західній частині Івано - Франківської області, тут одночасно представлені  три зони: рівнинна, передгірська і гірська. Більше двох третин її території займають ліси та гори. Гірські масиви Рожнятівщини належать до Центральних Горган - найбільш заліснених і найменш освоєних гірських районів Українських Карпат, що робить їх привабливими для піших мандрівок туристів як в літній, так і в зимовий періоди.

    Наша подорож почнеться з літературно-меморіального музею Івана Вагилевича (с. Ясень)

    Музей відкрили в 1995 році в селі Ясень - на батьківщині видатного письменника, етнографа і просвітителя, члена «Руської трійці», яка в 1837 році видала альманах «Русалка Дністрова».

    Музей розташований у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам’ятник з написом: «Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової».

     Далі ми помандруємо стежками до Ангелівської домниці.

    Доменна піч в урочищі Ангелів - єдина в Україні пам’ятка старовинної культури виробництва ХІХ ст., що відносно добре збереглася до наших часів. Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича, звідси і походить назва поселення Ангелів.

    Домна розташована між селами Ясень та Гриньків. Основний орієнтир - підвісний дерев'яний міст, який місцеві жителі називають тросова лавка.

     Всі ми знаємо, що поблизу с. Гриньків знаходиться Пластовий табір-музей «Сокіл».

    Пластовий табір-музей «Сокіл» є найдавнішою оселею «Пласту», яка була освячена в 1926 році. З огляду на суспільну важливість табору, у 2009 р. «Сокіл» визнано пам’яткою культурної спадщини України. Щороку (до 1939 р.) тут відбувалися табори для юнацтва, які мали велике значення для національного виховання і фізичного гарту молоді під час польської окупації. В 1990 р. пластуни повернулися на «Сокіл».

    Ще одна відома пам’ятка архітектури  нашого краю, де ми зараз побуваємо - це «Кедрові палати» митрополита Андрея Шептицького (біля с. Осмолода)

    Біля Осмолоди, в урочищі Підлюте, міститься резиденція митрополита Андрея Шептицького із цілющими мінеральними джерелами. Митрополит Андрей Шептицький спорудив тут  «Кедрові палати». У 1930-ті роки біля численних мінеральних джерел збудували купелі, у яких могли оздоровлюватися не тільки служителі церкви, а й усі охочі.

    Сподіваюся ця мандрівка була для вас цікавою. За браком часу ми відвідали лише деякі місця, які є надбанням наших нащадків. Ми проїжджали повз пам’ятний знак 100-річчя початку української еміграції до Канади (с. Небилів), Хрест святої тверезості (с. Ясень), архітектурну пам’ятку ХVІІ ст. церкву святого Миколая Чудотворця (с. Сливки). Якщо поїхати далі, можна завітати в один з найстаріших монастирів у нашій області – Святоандріївський скит в урочищі Лужки (біля с. Осмолода).

    З цими та іншими пам’ятками історії ви можете ознайомитися ближче,  поїхавши в реальну подорож стежками нашого краю.

    Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань, витворів колишньої і сучасної архітектури. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.

В бібліотеці була оформлена викладка літератури: «Стежками рідного краю»

 Онлайн презентація 

«Шляхами долі С. Васильченка»

    До 145 - річчя від дня народження Степана Васильовича Васильченка (8 січня - 1879), українського письменника, журналіста у приміщенні бібліотеки  села Слобода Небилівська представлено онлайн презентацію «Шляхами долі С. Васильченка» 

    Степа́н Васи́льович Васи́льченко (справжнє прізвище - Панасенко ) відомий український письменник і педагог.

    Художні твори Степана Васильченка, які стали відомі читачам у 1910 році, позначенні яскравою майстерністю, оригінальністю; вони свідчать про тонкий художній смак автора. Знаменно, що вже одне з перших оповідань - "Мужицька арихметика" - стало в ряд найкращих творів письменника.

    Народно-поетичні традиції в творчості Васильченка органічно поєднувалися з традиціями української літератури. Не випадково саме ті письменники, які близько стояли до народно-поетичних джерел справили на молодого літератора найсильніше враження.

    Працюючи в школах, Васильченко зібрав багатий матеріал про життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів. Тісний зв’язок з життям письменник виявляє своїм відчуттям самого духу часу, розумінням змін у людській психології. Тема трудового єднання міста і села була, без сумніву, історично далекосяжною. Своїми творами Васильченко стверджує моральне оздоровлюючий вплив на дітей фізичної праці, стверджує поетичну красу і моральну необхідність способу життя, який ведуть його юні герої. 

    Талант Степана Васильченка неповторний, невмирущий. Його твори озвучують в людських серцях найпотаємніші ліричні струни, оживляють веселі усмішки, утверджують високі пориви до краси і гуманізму.

 Історичний портрет

"Славетний провідник української нації – 

Степан Бандера"

    У кожного українця перший день нового року пробуджує генетичну пам‘ять. Адже саме цього дня народився визначний політик, ідеолог, теоретик і практик національно-визвольної боротьби українців, наш краянин Степан Бандера. Людина – епоха! Борець за незалежність України і до сьогодні Провідник української нації.

    Степан Бандера народився в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині 1 січня 1909 року. У 1928 році він переселився до Львова, де почав навчання в Високій Політехнічній Школі.

Цікаві факти про Степана Бандеру

-В молодості С. Бандера був відомий під псевдонімами “Лис”, “Баба”, “Степанко”, “Сірий”, “Малий” та іншими

- Бандера був досить низького росту і досить непомітний. Проте відзначають його непересічну харизматичність.

-Під час навчання у Стрийській гімназії, Бандера також захотів вступити до Пласту – однієї з небагатьох на той час легальних спортивно-патріотичних організацій для молоді. Проте, через проблеми зі здоров’ям його туди не взяли. Бандера все ж таки домігся свого, але аж з третьої спроби.

- Бандера очолив пропагандивний відділ ОУН у 22 роки, в 23 – став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід.

-Завдяки йому було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію.

- Майже всі члени сім’ї Степана Бандери трагічно загинули під час війни або перебували в концтаборах. Його молодший брат Богдан очолював загін опору нацистській окупації і загинув у 1942 чи 1943 роках. Інших двох братів – Олександра і Василя у 1942 році вбили польські наглядачі у концтаборі Аушвіц. Батька Бандери, Андрія Бандеру було вбито радянською владою. Двох сестер – Оксану та Марту-Марію було заарештовано у 1941 році і заслано до Сибіру, де померла одна з сестер – Оксана. Ще одна сестра – Володимира – також перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 946 до 1956 року.

-Бандера мав гарну сім’ю. Дружина Ярослава допомагала йому у різних видах громадської підпільної діяльності. Також він мав трьох дітей: двох дочок - Лесю та Наталку й сина Андрія.

-Донька Наталка дізналася про активну діяльність батька лише у тринадцятирічному віці, прочитавши кілька статей у газетах та зіставивши деякі факти. Остаточно вона в цьому впевнилася після розповіді одного з друзів батька.

-Через полювання радянської влади не тільки за Степаном, а й за його родиною, Бандери були вимушені постійно змінювати прізвище та місце проживання. До 1948 року родина змінила 6 міст.

-Бандера позитивно ставився до збройних виступів, але ніколи не очолював їх особисто. Сам він був радше політиком, ніж військовим, тож ухвалював різні політичні рішення.

-Діяч розумів, що він приречений. Раніше було скоєно кілька невдалих замахів радянськими спецслужбами, тож колеги його серйозно попереджали про небезпеку, та він відмовився від супроводу охорони.

-Поховано Степана Бандеру на кладовищі в Мюнхені. Кажуть, його труну було засипано українською землею та покроплено водою з Чорного моря.

- Степан Бандера був убитий агентом КГБ у Мюнхені у 1959 році. Досі залишається символом українського спротиву.

    Степан Бандера був видатною постаттю в історії України, який присвятив своє життя боротьбі за національну свободу та незалежність. Його діяльність була спрямована на відновлення української державності та розвиток національної свідомості. Бандера був засновником та лідером ОУН та УПА, які здійснювали збройну боротьбу проти радянської та нацистської окупації.