28 липня День Української Державності

    28 липня відзначають День Української Державності. День встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення.

    До відзначення Дня Української Державності бібліотека села Небилів підготувала прес-реліз «Історія української державності».

    Виділяють такі етапи становлення української державності:

Перший - Київська Русь, Галицько-Волинська держава.

Другий -Запорозька Січ та Українська козацька держава (Гетьманщина).

Третій - УНР за Центральна Рада, Українська держава за Павла Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР. 

Четвертий - сучасна Українська держава.

    Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну моно релігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Давня Русь успішно долучилася до загальноєвропейського культурно - релігійного простору. Її державотворчі традиції продовжили, зокрема, Галицько - Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.

    День Української Державності утверджує зв’язок українців, які живуть тепер, з багатьма поколіннями нашого народу. Понад тисячу років державотворчому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, українському характеру.

    Святкуючи, ми також засвідчуємо повагу до Тараса Шевченка, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського та інших знаменних представників і представниць національної еліти і борців за державність та незалежність України.

    Прагнення до свободи та самостійності є визначальною цінністю українців, що давала наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності.

    Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року її врешті остаточно утвердила - відновила незалежність.  Національна єдність - обов’язкова умова збереження державності.

     В бібліотеці оформлено викладку літератури

                                      Онлайн - мандрівка:                                                   «Казки та легенди рідного краю»

    Усі ми вийшли із казки. Кожна людина. А загалом людство, наш світ виріс на міфах та легендах. На цих трьох китах буйної уяви та фантазії стоїть і сама історія народів. Минуле і нинішнє, реальність і вигадка, слово мовлене і писане переплітаються у чарівливе тло, на якому віками триває життя на землі.

    Саме тому ми спробували знайти найкоротший шлях до дитячих сердець, аби навчити їх відчувати атмосферу стародавнього світу та залучити  вивчати історію рідного краю через казки та легенди. Саме легенди і казочки стали нашими першими екскурсоводами українських земель. Так, як мене знайомила мама з легендами, так і я хочу познайомити вас з ними. Отже, приготуйтесь поринути в мандрівку казками та легендами рідного краю.

    Казки нашого краю характерні яскравим віддзеркаленням місцевого побуту та діалекту. Вони справжні перлини, ковток чистої, з гірського джерела води, краплин роси… Ми поринемо у світ казки про Правду і Кривду, Чарівні жорна, Така господня воля, Казка про щастя, Бойко у Львові та інші. В  цих казках є переваги Добра над Злом, силами, яким ніколи не здолати людський Розум, Правду, Віру і Добро.

    Одна з казок, яка розповідає, що в одного старого чоловіка був один- єдиний син – добрий і сердечний. Жили вони бідно. Та за кілька літ упав великий голод. Не було врожаю. Люди стали помирати і тоді син запитав старого батька і батько порадив здирати з стріх снопи, якими була вкрита хата. І ту солому почав загрібати в землю. Так зійшло по зернинці жито одне від одного. А як добре потепліло – розкинулось, зазеленіло, мов килим.

    Дуже великий урожай був. Добре вродило жито. Вділив і людям, і собі, і на насіння. Прийшов війт і всі люди і стали питати сина, хто йому це порадив, а син вивів старого батька, і каже, що це старий батько порадив мені це зробити. Ви своїх батьків не слухаєте, а я раджуся, він мій порадник, мій розум. Відтоді молоді стали шанувати батьків, а старі намагалися допомагати дітям, як могли.  

    Легенди нашого краю – справжні перлини, вони як ковток чистої гірської джерельної води, як перламутрові краплинки вранішньої роси на різнобарвних квітках. Легенд у нашому  краю дуже багато. Легенди народжуються в серцях красивих душею людей. Легенда – це переказана з уст в уста, від покоління до покоління історія, яка трапляється з людьми. Кожне село, кожне місто має свою легенду. Ось легенда про наше село Небилів. Це було давно. Монголо - татарські завойовники більше не могли тримати в покорі поневолене населення. 

    Наші люди почали наносити нападникам відчутні удари у відповідь. От і відбулася вирішальна битва. Приблизно сорок чоловік, які залишилися живими разом з місцевим населенням поселилися на тому місці серед дрімучих лісів, на березі бурхливої річки. Це поселення назвали Небиш, а згодом назву змінили на Небилів.

    Інша легенда розповідає, що село Небилів існує вже більше 400 років. Його заснував втікач від польських панів Небилович, який шукав порятунку і захисту серед непрохідних лісів.

    Наш край – Бойківщина, має багату скарбницю давніх народних казок, легенд та переказів, з яких ми дізнаємося про всі таємниці нашого краю. Потрібно берегти нашу усну народну спадщину, спілкуватися із старожилами які знають безліч незвичайних легенд, казок і переказів та занотовуймо кожне їхнє слово. Тоді ми будемо духовно багатими і зможемо гордитися нашою бойківською землею.

 

Виставка-вікторина:

«Хто казку знає, той відгадає»

З давніх - давен прийшли до нас казки. Вони передавалися з уст в уста і були доступні і великим і малим. Український народ завжди був багатий на талановитих оповідачів, тому наші казки і стали народними.

«Забута казка - це золоте намисто, яке впало на морське дно» - кажуть старі люди. І щоб не втратили наступні покоління такого намиста, ми повинні зберігати у своїй пам’яті перлини народної мудрості. Казка жила, живе і вічно буде жити і існуватиме стільки, скільки будуть жити люди. Вона навчає нас розуму, висміює ледачих і хвальків, вчить мудрості, дарує щедрість і багатство хорошим людям.

В бібліотеці с. Небилів була проведена виставка-вікторина: «Хто казку знає, той відгадає». Казок прочитано багато і я хочу перевірити, як вони вам запам’ятались та як добре ви їх знаєте. Тож пропонуємо вам пограти у казкову вікторину, де ми пригадаємо усі казки: і українські, і інших народів. Діти ще раз перегорнули сторінки улюблених книжок, зустрілися із улюбленими героями, допомагали тим з них, хто заблукав і не міг потрапити у казку, відгадували казки за малюнками і звичайно, побачили, як, у котрий раз, добро перемагає зло.

         В бібліотеці оформлена ілюстрована виставка: «Хто казку знає, той відгадає.»

Дружба з казкою – це свято,

Не було б його у нас,

Ми б не знали так багато

Про новий і давній час!

А я вам хочу побажати, щоб ніколи

Не лишав вас світ казковий.

Щоб ми з вами радо зустрічались,

І завжди всім щиро посміхались!

Ми переконалася, що всі добре знають казки. То продовжуйте їх читати, і ви обов'язково станете кращими, мудрішими, добрішими та сміливішими, легше долатимете перешкоди, які траплятимуться на вашому життєвому шляху. Любіть казки, читайте і поповнюйте свої знання!