Урок мужності:                                    «Наша Армія-символ могутності» 

Саме зараз, міцні вояки           

Схід країни від зла захищають.

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають.  Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна без чвар та війни.

Віддають саме цінне – життя          України найкращі сини.

                                                                  

                                                                   Воїни Світла, Воїни добра, Кіборги, Укропи… так тепер у народі, здебільшого самі поміж себе, називають бійців української армії. Сповнюючись при цьому почуттям патріотизму та безмежною любов’ю до рідної Батьківщини. Ці слова сьогодні стали символом незламності українського духу, того як українці вміють воювати, прикладом на якому будуть формуватися покоління українських воїнів.

    Кожна країна світу має армію, яка покликана захищати державні інтереси,  боронити кордон своєї Батьківщини її суверенітет, відвертати напади країн-агресорів, зберігати свою боєздатність та виконувати інші специфічні та притаманні їй завдання. Але в будь-якому випадку збройні сили мають бути завжди відданими своєму народові, а сам народ сповнений довіри до неї.

    Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробувань та негараздів випало на долю українців у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.

    24 серпня 1991 року Україну було проголошено незалежною державою. Перш за все настала потреба створення національної армії, армії держави, яка отримала незалежність і лише стала на шлях свого відродження та розвитку.

    Після проголошення незалежності Україна почала формувати власні збройні сили. У спадок вона отримала одне із найпотужніших угруповань військ у Європі оснащених ядерною зброєю та відносно сучасними зразками військової техніки. 6 грудня 1991 року парламент ухвалив Закон «Про Збройні Сили України», затвердив текст військової присяги. Це був один із перших законів, які отримала молода українська держава 

    6 грудня у День Збройних Сил України прийнято покладати квіти до могили невідомого солдата, військові отримують нагороди та проводять святкові концерти. За роки незалежності 37 тисяч українських солдатів та офіцерів взяли участь у десятках операцій з підтримання миру. Це були операції у колишній Югославії, Анголії, Сьєрра-Леоні, Іраку та  в Афганістані.

    На сучасному етапі солдати і офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів та батьків. 6 грудня День Збройних Сил України, свято козацького бойового духу, українського війська та всіх українців, які готові захищати честь і славу, свободу і суверенність рідної землі. Сьогодні можна відверто визнати, що за останні  роки наша армія значно змінилася. Військові ризикуючи власним життям відстоюють суверенність своєї держави, вони розуміють, що захищають народ України і що ця війна, розпочата не нами, обов’язково закінчиться нашою перемогою. Сьогодні українським військовим присвячують вірші та пісні, про них знімають фільми, про їх мужність та героїзм складають легенди, про них піклуються, за них переживають. І кожен українець ладен допомагати нашим солдатам та щиро бажає найголовнішого – що би наші захисники поверталися додому живими.

    У цей святковий день,бажаємо, всім сoлдатам, oфіцерам і генералам мужнoсті, сил і здoрoв’я, дoбра у рoдинах. Бажамо всім нам миру і спoкoю на всій українській землі. Слава вам і слава Україні! Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов'язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами. Виконуючи цей почесний обов'язок, ідуть юнаки служити в армію, щоб берегти мир і спокій своєї Батьківщини, стояти на сторожі її інтересів. 

    Україна сьогодні - незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній - справа честі, гідності та обов'язку.  

                                                           1 грудня -                                                Всесвітній день боротьби зі СНІДом

С - Синдром

Н - Набутого

 І - Імунного

Д – Дефіциту

   

Інформ-коктейль «СНІД! Не залишаймося байдужими!»

    За свою багатовікову історію людство зазнало чимало епідемій різних хвороб, які повністю винищували жителів сіл, міст,цілих регіонів. Сама назва цих хвороб стала символом найгіршого лиха, страшним прокляттям (чума, холера.) Та ще ніколи людство не зустрічалося з вірусом, який би діяв з такою руйнівною силою, як СНІД, і настільки загрожував існуванню людства. Абревіатура СНІД означає синдром набутого імунодефіциту. Цим терміном позначено кінцеву стадію ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини)- збудника СНІДу. Вперше офіційно СНІД було визнано як хворобу в 1981 році в США. На сьогодні не існує можливості лікування від СНІДу. 

    Кожна людина повинна до кінця усвідомлювати всю небезпеку, яку несе СНІД. І зробити все можливе, щоб уберегти себе і своїх близьких від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожен дім, кожну сім’ю. Нагадаємо ще раз про особисті запобіжні кроки щодо ураження СНІДом: здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах — найкращі методи профілактики СНІДу.

    Сьогодні у вирії подій, що відбуваються у світі, людина забуває про проблему СНІДу, сподіваючись, що вона її не торкнеться. Але з кожним роком все більше і більше людей стає ВІЛ- інфікованими, в тому числі і дітей. Сотні тисяч нікому не відомих, а завтра це може бути будь хто з нас. СНІД забирає життя незалежно від раси, віри, національності, багатства.

Якщо здоровим народився,

Пильнуй, постійно бережися,

Бо раз людина обпечеться,

Життя від СНІДу обірветься.

 Голодомор: Україна  пам’ятає!

    Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

    Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили. В бібліотеці села Небилів проведено годину спомин «Голодомор: Україна  пам’ятає!»

    Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому, що у них було забрано останній шматочок хліба - останню надію на порятунок.

    Ми живемо в незалежній Україні, але ми, як і раніше, в неоплатному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно –визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявилися найбільш жахливими роками у більш ніж тисячолітній історії українського народу. На жаль, жертви голодомору не завжди належним чином вшановані. Покоління XXI ст. мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому доведеться робити висновки на майбутнє. І тому, сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані назавжди увічнити у своїй пам'яті тих, хто став безневинною жертвою голодомору. Ми повинні донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом.

                       ГОДИНА СПОМИН                            «ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ»

    27 листопада 2021 року в Україні вшановується День  пам’яті жертв голодоморів. До цієї дати в селі Слобода Небилівська з учнями 9-го класу проведено годину спомин «Запали свічку пам’яті»

Чи можливо? Чи таке можливо?

Чи колись повірить чоловік,

Що багаті українські ниви

Народили 33-й рік.

    Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких злочинів проти людства, як Голодомор 1932 -1933 років. Він став національною катастрофою. За один рік загинула п`ята  частина населення України. Штучний голод за різними оцінками забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. Люди вмирали цілими селами. Тож пам’ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити.

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

    Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних.

 

Рік 33-ій… Голод… Голод.

27 листопада відзначаємо День пам’яті жертв Голодомору. В Україні та в усьому світі у цей день люди традиційно запалять свічки у вікнах — на знак пам’яті та пошани до мільйонів українців, які загинули внаслідок геноциду. В бібліотеці села Красне оформлено викладку літератури біля якої проведено годину пам’яті «Рік 33-ій…Голод…Голод.» 

    Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. 

    Радянська влада замовчувала факт голоду в Україні. Тож ті, хто пережив ці страшні події, не могли ні поговорити про них, ні добиватися справедливості. Але люди зберігали своє життя завдяки взаємопідтримці, взаємодопомозі та силі духу. Тож навіть найтрагічніше минуле має сенс заради майбутнього.

 Сьогодні ми прагнемо чесно і гласно прочитати цю трагічну смертну історію українського народу, робимо спробу визначити міру вини тодішнього керівництва країни, керівництва республіки в цілому і кожного зокрема. Цього вимагає правда історії, наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, що дав нам 1933 рік, ми можемо йти в майбутнє.     

    На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 27 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

     Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

                          Революція Гідності. Герої не вмирають. Запали свічку пам’яті

    20 листопада в селі Красне проведено годину пам’яті «Революція Гідності. Герої не вмирають. Запали свічку пам’яті»

    Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки – України.

    Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості, різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи.

    Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

    Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція 2013 року – Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

    21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до  курсу, спрямованого на розвиток  співпраці з державами-членами СНД. Поступальний рух колеса історії зупинено.

    Саме 21 листопада 2013 року в день свободи і гідності розпочався Євро майдан, який переріс у революцію гідності. Після Майдану і до цих пір на території нашої держави немає спокою, розпочалися і продовжуються військові дії на Сході України, в ході яких було втрачено вже кілька тисяч життів солдат та мирних жителів.

    Україна заплатила і продовжує платити надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти.

 

Оформлено викладку літератури "Герої не вмирають"

 

 Година пам’яті

«Стояли за правду, стояли за віру, за наше майбутнє, за всю Україну!»

     21 листопада наша держава відзначає День Гідності та Свободи – це, перш за все, можливість вшанувати всіх, хто ціною своїх життів, своєю силою, терпінням і вірою у торжество справедливості відстоювали та продовжують відстоювати гідність українського народу, його свободу та незалежність. Цей день – данина пам’яті українським патріотам, сподвижникам революційного руху проти беззаконня та несправедливості, які виступили на захист демократичних цінностей.

    В Бібліотеці села Небилів проведено годину пам’яті «Стояли за правду, стояли за віру, за наше майбутнє, за всю Україну»

    Євромайдан, Єврореволюція, Революція Гідності – усі ці терміни сьогодні стали невід’ємною складовою в історії побудови  української державності. 

    Епіцентром основних подій 2013року стала столиця України м. Київ. 21 листопада близько 22:00 на Майдані Незалежності почали збиратися перші учасники мітингу, їх чисельність нараховувала близько 1500 осіб. Вони пікетували Адміністрацію Президента, а потім, повернувшись на Майдан, вирішили лишитися на ніч.

…Майдан-Майдан, тобою я горжусь, 

Не марні, вірю, були наші всі старання, 

Навіть в думках з того тропу я не зіб’юсь…

Щоб Україна подолала всі страждання…

    Протягом 25–27 листопада в Києві відбулися перші страйки київських студентів.  Також мітинги проводились в інших містах України. 28 листопада  уже відбувся загальностудентський страйк. Декілька колон студентів з десятків різних вишів Києва об'єдналися у парку Шевченка, після чого рушили на Майдан Незалежності. Увечері  29 листопада на Євромайдані відбувся великий мітинг. Подальші події на Майдані Незалежності набирали більш гострого характеру. Кривавою виявилася ніч на 30 листопада – після розгону протестувальників загонами «Беркуту» близько 35 людей були госпіталізовані, а 37 заарештовано. Застосування сили проти мирних людей викликало хвилю обурення в українській громадськості. Ця подія стала переломним моментом у революційних подіях. Поступово протести перетворилися із проєвропейських на антиурядові і стали значно масштабнішими.

    Події 21 листопада 2013 р. – 22 лютого 2014 р. стали етапом прояву українцями неабиякої сили, мужності, гідності, віри та міцності духу. Вони показали усьому світу, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. Проте за відстоювання цих ідей довелося заплатити дорогою ціною – кров’ю «Небесної Сотні» – патріотів, які поклали своє життя на вівтар для захисту рідної Батьківщини.

    Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братства і гідності. 

  

       Он – лайн урок гарної поведінки:

      «Поспішаймо творити добро»

  Краси й Добра єднання нехай буде всюди.

  І стане менше горя й бід.

  Бо недарма казали мудрі люди:

  Добро й Краса – вони врятують світ.

  Врятує світ краса –

  Завжди так говорили.

  Тепер врятує світ лиш доброта.

  Бо однієї вже краси занадто мало

  Бо стільки всюди зла – людина вже не та.

  Тож люди на землі!

  Спішіть добро творити,

  Щоб нам не згинути у морі зла

  Щоб кожен міг серед краси прожити

  У царстві справедливості й добра

                13 листопада відзначають Всесвітній день доброти.

    Доброта   це… Кожна людина вкладає в це поняття те, що торкається душі і серця, що змушує відчувати гордість за те, що ти справді ЛЮДИНА; те, що дає віру в перемогу світлого над темним; те, чому навчають у школі та розповідають батьки. Ми ніколи не втомимось повторювати що «Сила доброти» здатна творити добро в геометричній прогресії.

    Доброта – це один із виявів, порухів людської душі, те, що відрізняє людину від звіра. Доброта – це чутливе, дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність. Таке визначення подається в тлумачному словникові української мови. Так, друзі, доброта – робота нашого серця.

    Доброта – це й співчуття, щирість і щедрість людської душі і велика любов. Але добра людина з прихильністю і з любов’ю ставиться не лише до людей, а й до рослин і тварин. Адже всі ми  – частинка живої природи. Всім однаково боляче, коли нас ударять, всім однаково образливо, коли нас принижують. Тому добра людина не образить, не принизить і не завдасть нікому болю. Недаремно ми наділені розумом, вміємо мислити, розуміти, говорити, співчувати, любити.

    Чиста людська душа, яка старається кожному подарувати любов, доброту, щастя і є прикладом справжньої краси. Людина може мати найкрасивішу в світі зовнішність, але чого вона варта, коли душа пуста? Хіба приємно проводити час з кимось красивим, але пустим? Зовнішньо людина може бути прекрасною, але поводиться з вами чи взагалі, з її оточенням, зовсім некрасиво. Таку людину навряд чи можна назвати красивою.

    Звичайно, чудово, коли в людині поєднуються краса зовнішня і духовна, але таке буває рідко. так і людина, яка добре до вас ставиться, поважає вас, любить має стає у ваших очах красивою, незалежно від того, як вона виглядає ззовні.

    Краса – в кожному з нас і тільки від того, які ми всередині залежить те, скільки ми побачимо в навколишньому світі. Адже світ – це зображення нас самих. Чим добрішою є людина, тим більше вона красивого бачить навколо себе. І навпаки, злі люди, душа котрих не наповнена добротою, не можуть знайти красу навіть в тих речах, які є красивими для всіх. І як каже народна мудрість – краса в очах того, хто дивиться.

    Доброта виражається у дружньому ставленні  до навколишнього світу, до тварин і рослин. Адже ти – людина і повинна вміти співчувати, допомагати ближньому, вміти поводити себе з котиком, з песиком, з пташкою чи метеликом.  Добра людина не буде бездушно нищити і ламати деревце чи квітку, лише тому, що їй так захотілося. Не стане ловити яскравого метелика чи співучу пташку для свого задоволення, тому що знає, до все проходить в цей світ для життя. І людина не має права нищити і вбивати, а лише примножувати красу цього світу, берегти його і любити.

    Закiнчуючи урок, хочу побажати вам стати красивими людьми, нехай промениться доброта у ваших очах, а з серця струменить спiвчуття, милосердя, повага до людей. Нехай вашi вчинки і ваше ставлення до людей завжди викликають у них позитивне, добре, шанобливе ставлення до вас. Діти, вчіться доброти і ніжності. Вчіться піклуватися про інших, співчувати тим, хто в скруті, допомагати їм і словом і ділом.

 

 

Он - лайн мандрівка: 

«Рожнятівщина – рай для туристів»

    Чому туристи обирають Рожнятівщину? Хтось шукає спокою, хтось нових вражень, хтось – гострих відчуттів, а хтось їде оздоровитися…

    Перебування на Рожнятівщині може принести вам несподівано багато цікавих і приємних вражень. Воно може стати суцільним адреналіном, екстримом, випробуванням на витривалість, пригодами, корисною пізнавальною мандрівкою по цікавих історичних пам’ятках культури  та архітектури. 

    Рожнятівщина має значний туристично-рекреаційний потенціал, що дає регіону великі можливості для розвитку туризму. Цьому сприяють як різноманітність природних факторів, так і наявність пам’яток історії та культури.

    Пропонуємо, вам, он - лайн  мандрівку по цікавих природничих, культурних та архітектурних місцях Рожнятівщини.

          Ангелівська домниця (між селами Лази та Гриньків)

    Доменна піч в урочищі Ангелів – єдина в Україні пам’ятка старовинної культури виробництва ХІХ ст., що відносно добре збереглася до наших часів. Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича, звідси і походить назва поселення Ангелів. Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун, – на зріст людини. Враховуючи унікальність та історичну цінність споруди, її зображення розміщене на гербі району.

 «Кедрові палати» митрополита Андрея Шептицького 

(біля с. Осмолода)            

    Біля Осмолоди, в урочищі Підлюте, міститься резиденція митрополита Андрея Шептицького із цілющими мінеральними джерелами. Ця пам’ятка має багату історію. Оскільки ліси довкола віддавна належали греко-католицькій церкві, сюди у 1809 році переїхав митрополит Антін Ангелович.

     У середині ХІХ ст. митрополит М. Левицький у Підлютому успішно лікувався від ревматизму, після цього спорудив тут «Кардинальські палати». Надалі практично всі митрополити брали участь у благоустрої території, а митрополит Андрей Шептицький спорудив тут нові «Кедрові палати». У 1930-ті роки біля численних мінеральних джерел збудували купелі, у яких могли оздоровлюватися не тільки служителі церкви, а й усі охочі.

Пам’ятний знак 100-річчя початку української еміграції    

до Канади (с. Небилів)     

    Початком української еміграції до Канади офіційно вважають 1891 р., коли на кораблі «СС Орегон» 7 вересня до порту Квебек приїхали перші два поселенці - Іван Пилипів і Василь Ілиняк з села Небилова. З їхнім прибуттям розпочався потік українських емігрантів на незаймані землі Канади.

Хрест святої тверезості (с. Ясень)

    За одним із переказів, Хрест святої тверезості встановлено на місці спаленої корчми, в якій місцеві лісоруби пропивали зароблені тяжкою працею гроші. Жінки лісорубів спалили корчму, а на її місці встановили хрест як засторогу  пияцтву.

    За іншою версією, Хрест встановлено під час поширеного на той час активного руху за тверезість. Ініціатором руху була церква і товариство «Просвіта». В кожному селі створювалися Братства тверезості, відбувалися місії за участю духовенства та встановлювався пам’ятний хрест з відповідним написом.

      Літературно-меморіальний музей Івана Вагилевича (с. Ясень)    

    Музей відкрили в 1995 році в селі Ясень – на батьківщині видатного письменника, етнографа і просвітителя, члена «Руської трійці», яка в 1837 році видала альманах «Русалка Дністрова».

    Розташований музей у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам’ятник з написом: «Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу,                Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової».

    Якщо у вас з’явиться мрія відпочити від метушні, торкнутися минулого через відвідання історичних та культурних пам’яток  відвідайте Рожнятівшину - не пошкодуєте!

 Година здоров’я: 

«Спорт – це спосіб життя»

    Природа створила все, щоб людина була щасливою. Яскраве сонце, чисту воду, чарівні весняні квіти, хвилі достиглого жита, тьохкання соловейка у лузі… і нас людей – сильних, розумних, сміливих, здорових. І в цьому бутті кожній людині доводиться вибирати, адже, з рештою вона має на це право. Життя заставляло і вас робити вибір: що одягти на вечірку, дискотеку, з ким зустрічати Новий рік, закінчувати розпочату справу чи далі її продовжувати, тощо. А зроблений вибір буде правильним, якщо усвідомити кожному: хто Я є, ким хотів би стати у житті, що слід зробити, щоб досягти цього. І на сьогоднішній зустрічі хочеться, щоб ви зробили свій власний вибір щодо здорового способу життя, адже саме він робить людину вільною і незалежною, дає їй сили і натхнення в усіх її справах і починаннях. 

    У кожної людини є захоплення. Я віддаю перевагу заняттям спортом. Він загартовує волю, тренує тіло, дисциплінує, дає впевненість у собі. Сьогодні на нашій годині здоров’я ми розповімо, вам, про нашого земляка бігуна – марафонця Миколу Тарана.

    Микола Таран має безліч титулів, серед них бігун-марафонець українських, європейських, американських забігів, ультрамарафонець, спартанрейсер, міжнародний пейсмейкер, автор бігових текстів, тріатлоніст, автор-інтерв’юер THE RUNNERS, амбасадор Adopt Don’t Stop, організатор бігової екскурсії Львівського півмарафону, перший українець-учасник на змаганнях в Норвегії (73 км) та інші.

    Біг – найдоступніший вид спорту і найлегший для приведення свого тіла в хорошу форму. Рекордсмен України з ультрамарафонного бігу, автор бігових текстів, трейлранер, міжнародний пейсмейкер, тріатлоніст, спартанрейсер, амбасадор німецького спортивного харчування Микола Таран розповів, чому обрав біг та в яку суму обходяться йому міжнародні змагання.

    Потрібно тільки обрати мету, одягнутися відповідно до погоди і вперед, – каже 30-річний Микола Таран. – “Те, що я почав займатися бігом, – не випадковість. Спочатку це були короткі дистанції, які потім переросли в ультрадистанції. З самого дитинства я був активним і завжди шукав собі пригод. Вже у виші обрав легку атлетику і займався нею чотири роки. У той час і з’явилася у мене любов до відповідальності, яка переросла у пейсерство, тобто проходження дистанції у заданому темпі і за певний час”.

    Згодом хлопець зрозумів, що біг тримає тіло в тонусі і не дає розслабитися. Тоді Миколині пробіжки переросли у багатокілометрові дистанції.

    Наполегливість ультрамарафонця Микола Тарана дала-таки свої результати: набравшись досвіду в Україні та Європі, пройшовши немалі випробування, хлопець з Прикарпаття уже через два роки стояв на старті марафону в Лос-Анджелесі.

    Тренування зазвичай відбувається вдома на стадіоні або в горах – Карпатах. Хлопець проживає на Рожнятівщині.в селі Небилів.

    Нещодавно прізвище прикарпатця Миколи Тарана було вписане золотими літерами у Книгу рекордів України. За те, що здолав 15 марафонів і став першим українцем, який витримав два забіги на 73 кілометри у Норвегії, де гордо підняв прапор України. 

     Бігун Микола Таран кинув собі виклик, на який не наважувався досі ніхто із земляків, – участь в Oslo Triple 73 км. Ця траса важка, і з європейців досі ніхто не пробував долати її, оскільки ми звикли до інших кліматичних умов.

    За межами України Микола бігає з прапором – це уже своєрідна традиція. Завжди перед фінішем витягає синьо-жовтий стяг і добігає з ним останні кілометри. Хоче показати всім, що ми сильна нація.

    Підсумовуючи нашу годину здоров’я ми можемо сказати, що спорт, а особливо біг – це відмінний настрій, високий життєвий тонус і надзвичайний душевний підйом. Це прекрасна основа до успіху, нових перемог і звершень.

Літературна гра – вікторина:

«Хто багато читає, той відгадає»

    Діти! В якій би дім ви не зайшли, в якій родині не побували, скрізь побачите книги – у шафі, на столі, у шкільному ранці, а у декого, навіть під подушкою. Книги порівнюють з ріками, які напувають планету мудрістю.

    Книги – це наші друзі. Книги навчають нас більш точно і правильно висловлювати свої думки. З людиною, яка читає багато різних книг, цікаво спілкуватися на різноманітні теми.

Друг твій, книжка відповість,

– Що верблюд в пустелі їсть,

Скільки літ живуть кити

– З нею все узнаєш ти! 

    Книжка допомагає нам зрозуміти навколишній світ. Ви читаєте казки, вірші, оповідання про таємниці природи, про далекі країни, про історичне минуле, про інші планети. І чим би ви не захоплювалися, на допомогу завжди прийдуть книги. Ось і сьогоднішня гра - вікторина присвячена книзі. Недарма в народі є прислів’я "Хто багато читає – той багато знає".

    В бібліотеці села Небилів з учнями 7 – Б класу була проведена літературна гра – вікторина: «Хто багато читає, той відгадає.»

    Дві команди  змагалися між собою у різноманітних конкурсах. Команди назвали "Розумники"та «Розумниці». Діти по черзі давали відповіді на завдання, якщо одна не знає, відповідає інша.

    Команди брали участь у таких конкурсах: «З якої країни літературний герой», «Бібліотека – книжковий дім», «Розплутай клубочок», «Загадкова скринька», «Я тобі – ти мені».

    Відповіді на запитання оцінювало поважне журі. При підбитті підсумків перемогу здобула команда «Розумниці.»

     Діти, запрошуємо вас частіше відвідувати нашу бібліотеку, читати ще більше книг, газет, журналів, адже вони – це справжній скарб. Переступайте сміливо наш поріг, беріть ці скарби в свої руки щодня. Ми, бібліотекарі, завжди радо зустрічатимемо вас! 

Бібліотека – це інформації широке коло,

А ще ідей жива скарбниця,

Для всіх, хто хоче гарно вчиться!

У цьому царстві – книги на полицях,

Завжди тихо-тихо поміж них.

І вони з захопленням чекають,

Вас, читачів своїх.

    Презентація книги 

"Добро Нації – найвищий наказ"

     В історії нашої Батьківщини є багато подій, які засвідчують мужність, героїзм, відданість та любов українського народу до рідної землі.

    14 жовтня – важлива дата. Вона поєднує в собі свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День утворення Української Повстанської Армії, а віднедавна й День захисника України.

    Українська Повстанська Армія, яка постала в час II світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської та більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за День Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці.

    Українська Повстанська Армія героїчно і жертовно боролася за Самостійну і Соборну Державу. Найкращі сини й доньки української нації встали до лав борців проти чужоземного поневолення. Війна з московськими окупантами велась українськими повстанцями майже 10 років після завершення II світової війни.

    Бібліотека села Небилів пропонує користувачам презентацію книги "Добро Нації – найвищий наказ" Історії однієї родини.

     Це книга історичних нарисів та спогадів про Українську родину Марійчиних, в період героїчної боротьби нашого народу за волю й незалежність України у 40-50 роках ХХ століття зі своїм одвічним ворогом - московським окупантом.

     В книзі описані трагічні події, які відбувалися на хуторі Ловаги біля села Небилів. 1 липня 1951 року Григорій Вацеба, його дружина Марійка, та три охоронці загинули у нерівному бою з опергрупою УМДБ Станіславської області.

 На місці загибелі встановлений кам’яний пам’ятник у вигляді козацького хреста. Щороку 7 липня відправляється панахида за душі загиблих Героїв, що віддали своє життя за волю і незалежність України.

    Автор ідеї випуску книги – онук сім'ї, про яку йде мова в книзі, Андрій Марійчин, депутат Івано-Франківської обласної ради, член постійної комісії з питань захисту прав учасників і ветеранів АТО/ООС на сході України, а упорядник книги, наш земляк, історик , провідний науковий співробітник Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім.Степана Бандери – Петро Ганцюк. 

     Працівники Небилівської бібліотеки висловлюють щиру подяку депутату обласної ради Андрію Марійчину, голові братства УПА Роману Кореню за подаровану книгу, яка стане цінним поповненням краєзнавчого фонду.

 30 вересня Всеукраїнський День бібліотек! 

     Є багато див на Землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див – книга. У ній весь неосяжний світ. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування (1998) Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек, відзначення якого свідчить про глибоку повагу народу до скарбниць духовних надбань людства, зібрання інтелектуальних і культурних цінностей української нації, підкреслює історичну роль друкованого слова в житті суспільства.

    Саме бібліотеки є тими місцями, де кожен може розвивати себе та свою особисту незалежність. Саме бібліотеки є надійними партнерами місцевої влади у розвитку незалежності громад. Саме бібліотеки є ефективним інструментом у реалізації державної політики, яка безпосередньо впливає на відстоювання та збереження незалежності держави.

    Бібліотека – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок, що прокладають стежки у майбутнє. Храм збереження часу нашої історії.

    У цей день  сердечно вітаємо Вас із святом, бажаємо нових творчих досягнень, міцного здоров’я, особистого щастя Вам і Вашим родинам!

 Година пам’яті 

«Бабин Яр:без права на забуття»

    Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України в нашій  державі проходять дні пам’яті. 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, який знову і знову нагадує, як важливо запобігати насильству та берегти мир. 

    В бібліотеці села Слобода Небилівська проведено годину пам’яті «Бабин Яр:без права на забуття». На заході звучали вірші, які читали вчителі місцевої початкової школи. 

    Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани,— їх знищили вже 20 вересня. А починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря. Багато хто здогадувався, що Бабин Яр — це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша… Незгасимий крик.

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Скривавлений дитячий черевик.

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

Чад смертних вогнищ, пил дрімучих згар.

Дивився Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум’ям метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути.

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто зважиться забути!

Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

    Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня по 2 жовтня 1941 року.

    Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського «нового порядку»: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.

    …Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія, насамперед, єврейського та українського народів.