20 травня - День Вишиванки в Україні

 Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у душі.

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки вплітає в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт

    Щороку в Україні традиційно, у третій четвер травня відзначають День вишиванки! Для українців вишиванка - не просто частина національного вбрання, а й оберіг, символ національної ідентичності та культурної спорідненості зі своїм народом.

    Вишивка – один з найбільш поширених різновидів народної творчості. Це піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення природи, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. Узори вишивки – це мистецтво високої естетичної наснаги, простого і водночас мудрого декоративного мислення. Адже у вишивці, як і в народній пісні, майстрині відбивали свої заповітні мрії про краще майбутнє, своє споконвічне прагнення до прекрасного.  В узорах вишивки вони розповідали  про свої думки та почуття, сподівання і страждання. Скільки тепла, любові і радості в кожному хрестику, в кожному стібочку. 

    З покоління в покоління передавали українці своє мистецтво вишивати. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Якби зібрати докупи все багатство української вишивки, то карта України від міста до міста, від села до села простяглася б рушниковими дорогами.

    

 В бібліотеці оформлено викладку літератури " Українські вишиванки - наче райдужні світанки"

   

   

 Інтернет – круїз: 

«Подорожуємо Європою з героями казок».

    Дитинство - чудова країна. Кожній людині доводиться в ній побувати лише один раз. Згодом стежина до цієї країни заростає дорослими турботами та проблемами. І даремно цю країну шукати на карті - лише приємні спогади та мрії мають чарівну здатність повернути нас у Дитинство.

Із раннього дитинства кожна людина звертається до книги, бо саме читання книг збагачує наше життя, робить його більш цікавим і наповненим, допомагає нам через книгу пізнавати світ. Ось і сьогодні ми поринемо у дивовижний світ казки. Мандрівка ця незвичайна вже тим, що згадуючи казки, ми будемо подорожувати деякими європейськими країнами, згадаємо відомих нам казкових героїв - представників цих держав. Цю подорож ми присвячуємо визначній даті, яку святкують в третю неділю травня - День Європи в Україні. Тож вміщаймося зручніше на нашому круїзному лайнері і рушаймо.

Ось і перша зупинка. Тут можна почути такі слова: «мерсі», «селяві», Ця держава - Франція. Столиця Франції місто Париж. Усі, напевно, знають Казки Шарля Перро «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Червона шапочка», «Спляча красуня» та інші. Казки Шарля Перро вчать добру, застерігають проти зла. Саме за це їх так люблять діти на всіх континентах Земної кулі.

Друга зупинка в країні - Данія. Столиця Данії -  місто Копенгаген. В цій країні народився Г. Х. Андерсен, який написав такі чудові казки, як «Дюймовочка», «Гидке каченя», «Снігова королева» та багато інших. Кожна казка данського письменника - унікальна. З першої сторінки вона переносить маленького читача в далекі світи, змушує фантазувати та мріяти. 

Третя зупинка місто Бонн, Німеччина. Усі, ви, мабуть чудово знаєте казки братів Якова та Вільгельма Грімм. Такі чудові казки як: «Гензель і Гретель», «Пані Метелиця», «Білосніжка і Червона шапочка», «Хоробрий кравчик» та інші. Тут ми зустрінемось з красунею Рапунцель, Білосніжкою, Бременськими музикантами та іншими казковими персонажами, яких читачі різних країн знають і люблять на протязі вже двох століть.

Четверта наша зупинка - Велика Британія. Столиця -  місто Лондон. Подивіться, а хто ж це йде так рано вранці стежиною? Це всім відомий ведмедик -  Вінні Пух - герой казки Алана Мілна «Вінні Пух і всі  - всі». Добрий друг і ласун - ведмежатко Вінні Пух покликав у гості героя Р. Кіплінга Мауглі. «Моє ім’я «маленьке жабеня» - дістав я в теплім вовчім лігві. Бо джунглі дикі - то моя сім’я: Каа, Балу, Багіра. Переміг я тигра!

    П’ята зупинка - Швеція. Столиця місто Осло. Обережно, діти, хтось летить чимдуж сюди. Хто це може бути? Спробуймо відгадати. Це добрий друг - Карлсон із казки Астрід Лінгрен «Карлсон, який живе на даху».

Шоста зупинка в країні - Італія, яка нагадує на карті формою чобіток. Столиця - місто Рим. Тут ми побуваємо в гостях у героя із казки Джанні Родарі «Пригоди Цибуліно», веселого і  кмітливого казкового героя, який прийде на допомогу друзям.

А тепер повертаймося додому! Як би не було добре в гостях,  вдома завжди краще. Тож повертаймося в рідну Україну.

Наша держава - Україна - єдина і неповторна. Столиця - місто Київ. Казки всіх народів навчають добру, взаємодопомозі, дружбі. Наші українські казки гідні представити нашу державу в Європі, на рівні кращих казок світу. «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Колобок»,  «Коза -дереза», «Котигорошко», «Кирило - Кожум’яка» та багато, багато  інших.

Ось і наш інтернет - круїз закінчився. Всім ще, вам, рости і рости, мандрувати по світу, дбати про добробут своєї Батьківщини. Україна має всі передумови, щоб стати в один ряд з європейськими країнами, бо ми є сусідами Європи, ми є центром Європи.

                     Україна - це Європа.                                      

 
 «Світ схожий на книгу, і той, 

    хто знає тільки свою країну, 

    пройшов у ній тільки першу сторінку»                                      Фужере де Монброн.  

    У третю суботу травня починаючи з 2003 року, в Україні щорічно відзначається День Європи. Для України День Європи означає багато чого, адже наша країна прагне стати повноцінною європейською державою. Це свято нам вкотре нагадує, що Європа починається не за кордоном України, вона починається в серці кожного з нас.

    Бібліотекою с.Слобода Небилівська оформлено книжково - ілюстративну викладку «У книг немає кордонів».

                                 

    У школі з учнями 1-4-х класів проведено флешмоб «Україна - це Європа».

   

 Літературні читання: 

«Візьмемо до рук «Синю книжечку»

 Василя Стефаника»

    14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, неперевершеного майстра соціально-психологічної прози, новатора модерністської техніки письма, новеліста, тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Семеновича Стефаника.

    Цього дня в бібліотеці с. Небилів з учнями ліцею були проведені літературні читання: «Візьмемо до рук «Синю книжечку» Василя Стефаника».

Перша збірка новел –«Синя книжечка», яка вийшла у світ 1899 р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Взявши, до рук книгу новел «Синя книжечка», поринаєш у світ трагічної долі дітей того часу. Чисті й ніжні, сповнені добра душі їхні не могли сприйняти таке складне життя. Жорстоко обходилася з ними доля. Крізь усю збірку проходить тема знівеченого дитинства.

    Новели «Катруся» і «Новина» належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд із такими пізнішими його шедеврами як «Кленові листки», «Діточа пригода», «Мати» та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. 

    Василь Стефаник дуже любив дітей. Дітям він присвятив найліричніші свої твори – новели «Новина», «Катруся», «Кленові листочки». Родинна драма, зумовлена соціальними причинами відображена в новелі «Кленові листочки».

               Кленові листочки – це Стефаника смуток великий,

               Печаль дощова підкарпатських полів.

               Це сонце холодне, з – за хмар.

               Це матері хворої усміх

               До бідного сина.

               Це голос розлуки і муки

               В останню годину життя.

    Він залишив для нас «Синю книжечку», «Кам’яний хрест», «Дорогу», «Моє слово», «Землю» та багато інших творів.

    Творчість володаря душ селянських, великого майстра новели Василя Стефаника – одна із чарівних перлин нашої української культури, наша гордість і слава.

    До цієї ювілейної дати в бібліотеці була оформлена викладка літератури:

  «Володар душ селянських»  

           

   " Бетховен українського слова"

     До 150 річчя з дня народження Василя Стефаника, письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча бібліотекою села Слобода Небилівська проведено віртуальну літературну мандрівку «Бетховен українського слова».

Я писав тому, щоб струни душі

Нашого селянина так кріпко

настроїти і натягнути, щоби з того

вийшла велика музика Бетховена.

                                                                       Василь Стефаник

    Серед чарівної покутської природи в с.Русові Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) народився 14 травня 1871 року Василь Семенович Стефаник.

     У 1878 році батьки віддали його до початкової школи в Русові, а в 1880 році в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. 1883 року Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії де знайомиться та дружить з Марком Черемшиною та Лесем Мартовичем. Пізніше їх назвуть «Покутською трійцею». У 1890 році його звинуватили у нелегальній громадсько-політичній роботі. І він був змушений перейти навчатися до Дрогобицької гімназії. Тут юнак знайомиться з Іваном Франком, який назвав Василя своїм наступником. Після Дрогобицької гімназії навчається на медичному факультеті Ягеллонського університету в місті Краків. Вибір медицини можна пояснити хіба що втратою сестри й хворобою матері, бо особливого нахилу до медичних наук він не мав.                

        І вийшов зі школи він. Успіх неначе!..

        Хоч лікарем так і не став,

        Та в світлі новому неправду побачив,

        Бо глум над народом зростав!

                            І взнав він тоді, що душевнії муки

                            Не менше болючі від тих,

                            Що тіло мордують…На краї розпуки

                            Народ занімів і затих!

        Узявся він рани душевні цілити

        І ліки змінив на перо:

        Розгублений батько, знедолені діти

        Знайшли в його слові добро.

    Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії, публікації сприйнялися з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Стефаник чув муку і жаль інших людей, бо важко переживав особисті страждання. Без усмішки й радості він йшов за селянами-бідарями, за їхньою нуждою, що виганяли їх з рідної хати.

    Василь Стефаник  дуже любив дітей. Дітям він присвятив найліричніші свої твори - новели «Новина», «Катруся», «Кленові листки».

Кленові листки – це Стефаника смуток великий, 

Печаль дощова підкарпатських полів.

Це сонце холодне, з-за хмар, 

Це матері хворої усміх

До бідного сина.

Це голос розлуки і муки

В останню годину життя.

     Його новели перекладалися білоруською, польською, болгарською, чеською, німецькою, а
нглійською та іншими мовами. Письменник захоплював сучасників своєю тонкою спостережливістю, прекрасним знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, соціальною та психологічною наповненістю образів, злободенністю порушених тем.

Помер письменник 7 грудня 1936 року у с.Русові від серцевого нападу, митця поховали в рідному селі,  поруч з могилою матері.

    Оформлено викладку літератури, яка знайомить з творчістю письменника-новеліста.